Дотримання принципу розумного пристосування для осіб з інвалідністю як складова протидії дискримінації: міжнародні стандарти та правове забезпечення в Україні

Анотація

У межах представленого наукового дискурсу крізь призму ціннісної парадигми сучасного конституціоналізму та міжнародного правопорядку розкрито зміст і правову природу принципу розумного пристосування як ключового імперативу недискримінації осіб з інвалідністю. Дослідження базується на постулаті, що інклюзія є не лише соціальним зобов’язанням, а й фундаментальною ознакою правової держави, яка інтегрує антропоцентричний підхід у систему національних юридичних механізмів. В контексті сучасних геополітичних викликів та наслідків повномасштабної агресії проти України, актуалізується проблема негайної трансформації правових засобів гарантування фактичної рівності, що стає базисом для соціальної стабільності та успішного євроінтеграційного поступу.

Проведено ґрунтовне доктринальне розмежування та визначено функціональну конвергенцію дефініцій «універсальний дизайн» і «розумне пристосування» у контексті розбудови інклюзивної правової реальності. Доведено, що ці категорії перебувають у стані діалектичної взаємодії: універсальний дизайн спрямований на превентивне формування доступного середовища ex ante, тоді як розумне пристосування виступає інструментом індивідуалізованої корекції ex post для забезпечення реалізації суб’єктивних прав у конкретних правовідносинах. На основі ретельного аналізу релевантної практики Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю та прецедентної практики Європейського суду з прав людини експліковано юридичні критерії «розумності» та встановлено межі «непропорційного чи невиправданого обтяження», що детермінують обсяг обов’язків суб’єктів як публічного, так і приватного права.

Особливу увагу приділено системному аналізу новел вітчизняного законодавства, зокрема комплексному дослідженню змін, запроваджених Законом України № 4219-IX, що докорінно трансформують застарілу патерналістську парадигму соціального захисту на користь моделі активного сприяння зайнятості та соціальної інклюзії. Ідентифіковано та критично осмислено низку колізійних та прогальних аспектів, які нівелюють ефективність правозастосування. Серед них виокремлено: дефіцит чіткої процедурної регламентації «інтерактивного діалогу» та комунікативної взаємодії між суб’єктами трудових правовідносин; високі ризики неправомірного втручання у сферу приватності при обробці сенситивних медичних даних; а також повну відсутність етико-правових запобіжників щодо застосування систем штучного інтелекту в інклюзивному середовищі, що загрожує виникненням нових латентних форм алгоритмічної дискримінації.

На основі отриманих результатів сформульовано стратегічні концептуальні вектори вдосконалення правозастосовної практики та гармонізації національних правових механізмів із acquis communautaire Європейського Союзу. Стверджується, що дієве забезпечення принципу розумного пристосування має стати фундаментом для формування безбар’єрного середовища не лише у сфері праці, а й у сфері доступу до правосуддя, освіти, цифрової інфраструктури та аудіовізуальних медіасервісів, що є фундаментальною умовою забезпечення гідності людської особистості у демократичній правовій державі.