Принцип технологічної нейтральності в авторському праві: судова практика Суду Європейського Союзу, Європейського Суду з прав людини та національних судів

Анотація

У статті досліджується принцип технологічної нейтральності як ключовий елемент сучасного правового регулювання та правозастосування у сфері авторського права. Проаналізовано його значення та особливості застосування у праві Європейського Союзу (ЄС), практиці Суду Європейського Союзу (ЄС) та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Окрему увагу приділено імплементації відповідних підходів у судовій практиці України. Обґрунтовується, що технологічна нейтральність забезпечує адаптивність правової системи до цифрових трансформацій та сприяє уніфікації правозастосування. Визначено, що Суд ЄС у новітній практиці переходить до функціонального підходу, оцінюючи не технологію, а економічну і правову сутність використання. Принцип технологічної нейтральності у практиці ЄСПЛ прямо не сформульований як окрема доктрина, однак проявляється у тому, що Суд не надає пріоритету технології, а оцінює баланс між авторським правом (як правом власності) і свободою вираження поглядів; визнає, що цифрові технології лише розширюють сферу дії прав, але не змінюють їх природи. Це свідчить про трансформацію даного принципу у ширший правозастосовний інструмент, що виходить за межі галузевого регулювання. З’ясовано, що у практиці Верховного Суду принцип технологічної нейтральності застосовується переважно імпліцитно та фрагментарно, що проявляється у використанні судами універсальних підходів до кваліфікації правовідносин незалежно від технологічної форми їх реалізації за відсутності уніфікованої методології його системного застосування. Підсумовано, що перспективи розвитку принципу технологічної нейтральності пов’язані з: його подальшою інституціоналізацією на рівні законодавства та судової практики; поглибленням гармонізації національного підходу із правом ЄС; розширенням сфери застосування на новітні технологічні явища, включаючи системи штучного інтелекту та цифрові екосистеми; посиленням ролі цього принципу у забезпеченні правової визначеності та передбачуваності регулювання в цифровому середовищі.