Роль органів виконавчої влади у сфері енергоефективності

Анотація

У статті здійснено аналіз ролі органів виконавчої влади у сфері енергоефективності в контексті сучасної трансформації публічного управління та євроінтеграційних процесів. Досліджено нормативно-правові засади формування й реалізації державної політики у зазначеній сфері; акцентовано на значенні Законів України «Про енергетичну ефективність» і «Про енергетичну ефективність будівель», підзаконних актів Кабінету Міністрів України, що регламентують впровадження систем енергетичного менеджменту, а також правових актів Європейського Союзу, які визначають сучасні орієнтири розвитку політики енергоефективності. Проаналізовано компетенцію Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, а також місцевих державних адміністрацій у механізмі забезпечення енергоефективності. Обґрунтовано, що сучасна модель управління у сфері енергоефективності має міжгалузевий характер, оскільки охоплює стратегічне планування, нормотворчу діяльність, міжвідомчу координацію, енергетичний моніторинг, фінансові інструменти підтримки, організацію енергетичного менеджменту та контроль за досягненням цільових показників. Встановлено, що Кабінет Міністрів України виконує системоутворюючу функцію, забезпечуючи цілісність державної політики у сфері енергоефективності, тоді як Держенергоефективності здійснює спеціальну координаційно-імплементаційну функцію, поєднуючи організаційне, аналітичне, інформаційне та методичне забезпечення реалізації державних рішень. Доведено, що євроінтеграційний вектор розвитку України суттєво впливає на зміст повноважень органів виконавчої влади у сфері енергоефективності та зумовлює необхідність подальшої імплементації acquis Європейського Союзу у національну правову систему. Зроблено висновок, що підвищення ефективності державної політики у досліджуваній сфері передбачає посилення правової визначеності компетенції органів виконавчої влади, удосконалення механізмів міжвідомчої координації, розширення інструментів моніторингу й контролю, а також зміцнення інституційної спроможності органів виконавчої влади на центральному та місцевому рівнях.