Res judicata та споріднені доктрини остаточної дії судового рішення: порівняльно-правовий аспект

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблеми еволюції доктрини res judicata у багатокомпонентне вчення, яке має різне наповнення у різних правових системах світу, а також проблем відмежування цієї доктрини від інших доктрин, які унеможливлюють або обмежують можливість перегляду тих самих чи інших вимог або обставин, які суд розглянув під час вирішення іншої справи.

Стаття зосереджує увагу на широкому та вузькому значенні res judicata, співвідносить цей принцип із застосуванням правила про естопель у судових провадженнях.

Особлива увага у статті приділена трьом  спорідненим доктринам: повної віри і поваги; обрання способів захисту та доктрині права справи.

Зроблено висновок, що доктрина повної віри і поваги у процесуальному праві США є відгалуженням res judicata.

На відміну від res judicata доктрина обрання способів захисту ґрунтується значною мірою не на повазі до остаточності судового рішення, а на принципі естопеля і, таким чином, усуває не перегляд формально ідентичного спору з тими ж підставам і тим же предметом, а інших вимог, конкуруючих з вже розглянутими вимогами, які засновуються на тих же підставах.

Доктрина права справи, як вона напрацьована в процесуальному праві США і сприйнята в деяких інших країнах, зокрема в Індії, споріднена з res judicata у тому, що обидві спрямовані на забезпечення правової визначеності, сталості судового рішення. Однак на відміну від res judicata, доктрина права справи передбачає дискрецію суду, є суто процесуальною і стосується сталості висновків суду в ході розгляду тієї ж справи, а не остаточності кінцевого рішення суду з наслідками для наступних проваджень.

У статті зроблено висновок, що ці доктрини, особливо доктрини обрання способів захисту та права справи, або їх окремі елементи можуть бути використані для вишення проблем забезпечення справедливості та сталості судових рішень у вітчизняних процесуальних галузях права.