Ґенеза кримінально-правового захисту прав неповнолітніх осіб в Україні

Анотація

В статті розглядається ґенеза кримінально-правового захисту прав неповнолітніх осіб в Україні. Вказується, що протягом тривалого часу більшість питань вирішувала церква. Враховуючи те, що діти ще не вважались повноцінними членами суспільства, особа, котра вчинила у їх відношенні кримінальне правопорушення підлягала церковному покаранню, а не кримінальному. Тобто в часи Київської Русі законодавець вже визнавав неповнолітніх повноцінними суб’єктами соціальних взаємовідносин, а також дозволяв відносити їх до жертв суспільно небезпечних діянь, однак повноцінний захист прав та свобод не забезпечувався. Звертається увага на те, що перші роки ХХ століття можна назвати застійними для ювенальної юстиції. Увага законодавця регулярно змінювалась в залежності від напрямку розвитку політики держави. Революції, війни, пошук нових шляхів розбудови країни керівниками з частково тоталітарним характером правління призводило до встановлення єдиної цінності – майна, інтересів держави у представництві її правлячої верхівки. Саме тому і відношення до неповнолітніх жертв регулярно змінювалось. Підсумовується, що ХХІ століття визначило людину, її права та свободи найвищою цінністю, котрі мають захищатись, у першу чергу, від тих діянь, котрі мають підвищену суспільну небезпечність. Кримінальне право, розвиваючись століттями, за рахунок своєї багатокомпонентності стало базисом для розвитку кримінології, котра відмежувала від себе віктимологію. Ця теза дозволяє стверджувати, що саме кримінальне право та, відповідно, кримінальне законодавство, дає поштовх для розвитку допоміжних наук, необхідних для успішної реалізації його завдань: превенції (як утримання правопорушника від протиправних діянь, так і утримання потерпілих від віктимної поведінки) та покарання (з метою перевиховання правопорушника та захисту держави та суспільства в особі потерпілого від наступних ймовірних суспільно небезпечних посягань). Отже, на сьогоднішній день кримінальне законодавство не тільки «про і для» кримінального правопорушника, але і для потерпілого.