Концепт природності (сродності) права в контексті універсально-історичної парадигми

Автор(и)

  • В.І. Манжура кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри права та публічного управління Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, Ukraine https://orcid.org/0000-0003-2044-3784

DOI:

https://doi.org/10.24144/2788-6018.2021.04.68

Ключові слова:

концепт сродності, природні права людини, природній носій природності, антропокультурний вимір

Анотація

Проблема пошуку теоретичного консенсусу юснатуралістичних теоретико-правових позицій, яка завжди була актуальною, сьогодні стає однією з найнагальніших, і основні надії з її вирішенням традиційно пов’язуються з філософією права. У статті автором сформульована наступна теза: ступінь розвиненості людської природи, яка є безпосереднім витоком природних прав людини і похідних від цих прав правових систем, прямо залежить від об’єму та рівня культурного розвитку як процесу культивування людиною в самій собі своїх родових сутнісних сил.

Під об’ємом культурного розвитку автор пропонує розуміти накопичену масу успадкованих і культивованих певною (локальною або глобальною) людською спільнотою культурних досягнень, які разом з наявними природними умовами становлять природну основу необхідно заданої історичної форми способу спільного родового життя людей, що складають такі спільноти відповідно до досягнутого ними рівня культурного, родового розвитку. Під рівнем культурного розвитку автор пропонує розуміти відношення між даною людською спільнотою як суб’єктом природоперетворюючої практики, що спирається на наявний в її розпорядженні об’єм культурного розвитку, і природним довкіллям як об’єктом такої природоперетворюючої практики, котре (відношення) у діалектико-матеріалістичній історіософській традиції називається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства.

Антропокультурним виміром своєрідного «золотого перетину», утвореного співвідношенням двох відношень - рівня культурного розвитку (як відношенням між наявним об’ємом родового розвитку конкретної людської спільноти і «першою» природою) і набором модифікацій (або класів) людських типів як носіїв певних фрагментів своєї родової сутності буде історичний тип соціальності, котрий в рамках пропонованого автором підходу буде нічим іншим як способом розподілу між людьми історично накопиченого об’єму їх родового розвитку.

Природнім носієм природності як самих суспільних відносин, так і правових механізмів їх регулювання є певний людський тип, пріоритет соціальної волі якого щодо соціальних воль інших людських типів є необхідною передумовою максимізації темпів культурного розвиту даної спільноти. Природнім (або сродним) завжди буде той тип законності, яким гарантується пріоритет соціальної волі того з людських типів, гарантованість соціального домінування якого забезпечує висхідний розвиток суспільства.

Посилання

Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Пер. з фр. Том другий. К.: Дух і літера, 2011. 488 с.

Манжура В. И. Антопосоциокультурная тотальность (АСК) – поверхность и глубина. Грани, 2006. №3.

Вальденфельс Б. Міркування щодо генеалогії культури. Філософська думка, 2009. № 1.С.13-26.

Трынкин В. Полномочия права. Издание второе. Германия: «LAP LAMBERT Academic Publishing», 2016. 559 с.

Назаретян А. П. Универсальная (Большая) история: версии и подходы. Историческая психология и социология истории, 2008. №2. С. 5-24.

Тупікова С. В. Трансформация труда и социально-трудовых отношений - модерн vs постмодерн. Вісник ХНУ ім. Каразіна. Вип. 35. 2015. С. 14-17

Лоскутов Ю. В. О месте формаций и цивилизаций в человеческой истории. Вестник Пермского университета, 2001. Вып. 1. С. 5-11.

Мейсон, Пол. Посткапитализм: путеводитель по нашему будущему. М.: Ад Маргинем Пресс, 2016. 416 с.

Аристотель. Политика. Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 4. М.: Мысль, 1983. С. 376–644.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-04-28

Номер

Розділ

Розділ 12. Філософія права