Головні критерії розмежування права на приватне та публічне

Анотація

Стаття присвячена аналізу питань стосовно розмежування права на приватне та публічне. Установлено, що більшість науковців погоджуються з доцільністю поділу права на дві підсистеми – приватне та публічне право. З’ясовано, що як найбільш узагальнені та найсуттєвіші можна виділити такі критерії розмежування права на публічне та приватне, як: 1) характер домінуючого інтересу; 2) різниця у суб’єктах правовідносин; 3) різниця у методі правового регулювання.

Так, критерій характер домінуючого інтересу, дозволяє виокремити публічне право, яке захищає загальні, державницькі, суспільні інтереси, загальносуспільні блага, важливі не для окремої людини, а для громади, суспільства, країни, у цілому. Натомість у приватному праві домінуючими є індивідуальні інтереси окремо взятої особи (осіб). Різниця у суб’єктах правовідносин виявляється у тому, що у публічному праві суб’єктом є особа, яка вступає у них для здійснення наданих їй публічно-владних повноважень, натомість у приватному праві особа може реалізувати право вступати у правовідносини на власний розсуд, а зміна чи припинення приватноправових відносин, як правило, повністю залежить від волі їх учасників. Різниця у методі правового регулювання проявляється у тому, що до зобов’язань тяжіє публічне право, як до дозволів – приватне.

Доведено, що публічне та приватне право є дві сторони однієї медалі, які існують у нерозривній єдності та взаємозалежності і яскравий приклад цьому є сфера охорони праці, де правове регулювання має як приватний, так і публічний характер.