Право на працю як фундаментальне право людини та співвідношення карантинних обмежень з правом на працю

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питання фундаментальності права на працю та співвідношенню його з карантинними обмеженнями. Актуальність цієї теми полягає у необхідності з’ясувати принципові питання доцільності обмеження права на працю нещеплених працівників, надати відповідь на питання, чи доцільними є обмеження фундаментального права, яке забезпечує людині існування.

Наголошується, що право на працю впродовж історії було основоположним для людини, яка завдяки ньому могла реалізовувати інші права. Вказується на місці права на працю в концепції прав людини. Піднімається питання нормативного закріплення права на працю у Конституції України та вказується, що Конституція України не містить чіткої вказівки, що право на працю може обмежуватися.

Статтею розкривається зміст права на працю в контексті обов’язків держави забезпечувати населення працею та гарантувати рівні можливості. Акцентується увага на соціальній функції держави. Держава має гарантувати кожному реальний доступ до праці з метою забезпечення права людини на існування.

Аналізуючи співвідношення права на працю та карантинних обмежень, автори звертають увагу на фундаментальний зміст права на працю, а також закріплені гарантії щодо рівних можливостей реалізації права на працю. З огляду на це розглядається мета карантинних обмежень та широке тлумачення права на працю.

Робиться висновок, що право на працю не повинно обмежуватися, а карантинні обмеження є непропорційними відносно права на працю. Карантин є тимчасовим, держава зобов’язана простежити, щоб заходи, пов’язані з ним, не обмежували в довгостроковій перспективі можливості особи реалізовувати своє право на працю, отримувати заробітну плату чи інші ресурси для проживання. Відсторонення від роботи можна розглядати як тиск на працівників з метою проходження вакцинації, що можна розглядати як дискримінацію у сфері праці, яка є недопустимою з огляду на попередні заяви держави.