До питання про правотворчу природу правових висновків Верховного Суду

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.24144/2788-6018.2022.01.40

Ключові слова:

судова правотворчість, конкретизація права, судовий прецедент, забезпечення однакового та правильного правозастосування, висновки Верховного Суду з питання застосування норм права

Анотація

Зіставивши правові властивості правозастосовних висновків Верховного Суду, що випливають з положень законодавства України, з концепцією, у якій обґрунтовується правотворча спрямованість правових позицій найвищого суду, а також з концепцією, за якою результати судового правозастосування лише конкретизують та індивідуалізують право, не створюючи при цьому жодних нових та не змінюючи чи скасовуючи жодних існуючих правових норм, автор доходить висновку про те, що на цей момент, незважаючи на наближеність правових висновків до норм права їх загальнообов’язковим характером та встановленням ними правил поведінки, що виходять за межі дослівного відтворення формулювань відповідного законодавчого положення, більш переконливе наукове обґрунтування має позиція про те, що у правових висновках Верховного Суду лише викладаються результати тлумачення правових норм та визначається шлях їх конкретизації його до того ступеня, який є необхідним для визначення прав та обов’язків учасників конкретних правовідносин з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Зауважується, що немає підстав категорично стверджувати про те, що, визначивши зразок правильного застосування норми права, Верховний Суд наповнив її абсолютно новим змістом, який не випливає з цієї або інших норм права. Автор обґрунтовує те, що формування Верховним Судом абсолютно нового правила поведінки є неможливим з урахуванням того, що явищ, які мають юридичне значення та не охоплюються правовим полем та, щонайменше, найбільш абстрактними правовими регуляторами, бути не може. Більше того, не свідчить про правотворчий характер правових висновків Верховного Суду також те, що вони визнаються похідними від правових норм, належний порядок застосування яких вони визначають, тоді як норма права завжди є первинним правовим регулятором та не має зовнішнього джерела юридичної сили. Слід взяти до уваги й те, що правовий висновок Верховного Суду не може бути самодостатнім правовим підґрунтям для вирішення питання права.

Посилання

Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV. Дата оновлення: 1 січня 2022 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n9495.

Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII. Дата оновлення: 1 січня 2022 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text.

Шевчук С. В. Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні : монографія. К.: Реферат, 2007. 640 c.

Мельничук С. М. Поняття судового правозастосування як правової форми здійснення функцій держави. Право і Безпека. 2015. № 3(58). С.42-46.

Комаров В. В. Курс цивільного процесу: підручник. Харків: Право, 2011. 1352 с.

Пушняк О. В. Дія у часі судового прецеденту: досвід США. Теорія і практика правознавства. 2019ю Том 1. Випуск 15. С. 1-25.

Speech of Lord Hodge (Justice of The Supreme Court of the United Kingdom) on the scope of judicial law-making in the common law tradition. 2019. URL: https://www.supremecourt.uk/docs/speech-191028.pdf.

Конкретизация права: теоретические и практические проблемы: Материалы IX Межд. науч.-практ. конференции. М.: РГУП, 2015. 616 с.

Новітнє вчення про тлумачення правових актів: навч. посіб. з курсу тлумачення правових актів для суддів і кандидатів на посади суддів / В. Г. Ротань, І. Л. Самсін, А. Г. Ярема та ін. ; відп. ред., кер. авт. кол. В. Г. Ротань. Х. : Право, 2013. 752 с.

Романюк Я., Бейцун І. Правова природа обов’язковості рішень Верховного Суду України та вдосконалення механізму забезпечення єдності судової практики. Право України. 2012. № 1-2. С. 122-136.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-07-02

Номер

Розділ

Розділ 7. Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право