Закарпатський контекст адміністративно-територіальної реформи в Україні 2020 р.

Анотація

Здійснено аналіз базових засад системи адміністративно-територіального устрою Закарпаття. Відзначається, ще з початку ХХ століття для цього краю позначилися наявністю великої кількісті важливих політичних подій в контексті територіальної приналежності, а, отже, й територіального поділу. Особливо актуальною дана тема є тому, що нещодавно відбувся процес формування нових адміністративно-територіальних одиниць на Закарпатті. Одним із авторів та конструктивним критиком зміни адміністративно-правової структури цього регіону якраз і довелося виступити досліднику.

Встановлено, межі та розміри територіальних громад і районів викликають ряд запитань. Незрозумілим є залишення без територіального приросту міста Ужгород, який є чи не єдиним обласним центром в Україні, що не збільшив площу та кількість населення в рамках реформи. Натомість спостерігається значне укрупнення Мукачева за рахунок приєднання великої кількості сільських населених пунктів, що не мають належного шляхово-транспортного сполучення з центром новоутвореної громади. Наприклад, для того щоб житель села Доробратово дістався Мукачева, йому треба буде проїхати територією сусідньої Верхньокоропецької громади. Аналогічні питання виникають і до проектування Хустської громади.

Вказується, невідомо яким принципом керувались при прийнятті рішення про створення п’яти громад на територіях колишнього міста обласного значення Берегово та Берегівського району, загальна площа яких складає 0.7 тис. кв. км. з населенням 80 тис. осіб. Натомість, у ситуації з містом обласного значення – Хуст та відповідним районом було утворено чотири громади при тому, що площа становить 1.1. тис. кв. км., а населення – 129 тис. осіб. Крім того, одним з найбільш проблемних питань у формуванні районів є непоодинока відсутність кореляції з системою транспортних мереж. Зокрема, для того, щоб умовний житель села Заріччя нового Хустського району дістався до районного центру, він буде вимушений кілька разів перетнути кордон власного району і потрапити до Берегівського, а потім знов повернутися. Такі нюанси в майбутньому можуть негативно вплинути на життєдіяльність нових районів, зручність комунікації населення з державними органами, зокрема викликати проблеми у визначенні юрисдикції, зонах відповідальності у обслуговуванні громадян тощо.

Доведено, діюча модель на шість районів є значно збалансованіша, ніж запропоновані на початку реформи поділу на чотири/три райони. За виключенням Рахівського району, решта територіальних одиниць виглядають співставними і збалансованими.

Серед пропозицій, які, на погляд автора, змогли б зробити адміністративно-територіальний устрій області більш збалансованим, виділено наступні: 1. Об’єднання Рахівського і Тячівського районів, з розташуванням районного центру у селищі Солотвино. Альтернативний варіант полягає у переведенні Солотвинської селищної громади з Тячівського до Рахівського району, з метою збалансування кількості населення та ресурсного потенціалу останнього. 2. Передача Зарічанської сільської громади зі складу Хустського району до Берегівського району. 3. Приєднання Оноківської, Холмківської та Баранинської сільських громад до Ужгородської міської громади.