Еволюція ідеї партисипативної демократії

Анотація

У статті досліджується трансформація змісту ідеї партисипативної демократії зі зверненням до історичної ретроспекції.

Для проведення повноцінного аналізу еволюції ідеї партисипативної демократії розглянуто шлях розвитку концепції демократії загалом. Встановлено, що явище «демократія» походить з часів античності та праць Аристотеля (384-322 рр. до н. е.), а глибоке осмислення демократії провели філософи епохи Відродження (М. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, А. Токвіль та ін.). Процес втілення ідей демократії на практиці стартував з кінця XVII ст. в Англії та Франції, пройшов чотири етапи, останній з яких розпочався з ХХІ ст. та триває донині.

З’ясовано, що історія партисипативної демократії умовно бере початок з V ст. до н. е. (м. Афіни, Давня Греція), а після Другої світової війни поступове розширення виборчих прав, процеси емансипації проклали шлях до її масштабного розвитку. У 80-х рр. ХХ ст. у Західній Європі та США ідея партисипативної демократії набрала обертів. Найбільший внесок у її поширення зробили Б. Барбер, К. Макферсон, Дж. Менсбридж, К. Пейтмен, Дж. Циммерман та С. Шалом. Результатом тривалого шляху трансформації змісту демократії, яка протягом кількох століть сприймалася як засіб включення незаможних у простір політики, стало розуміння партисипативної демократії як неодмінного процесу вимоги ротації керівників, розбору соціальних ієрархій і зміни сприйняття суті свободи. Еволюція ідеї партисипативної демократії, перш за все, пов’язана з проголошенням пріоритетності свобод людини перед інтересами держави.

Сьогодні теорія партисипативної демократії обіймає провідне місце у рейтинзі демократичних теорій, активно застосовується на практиці у багатьох країнах світу. Визначальна ідея партисипативної демократії лежить у потенції пересічних громадян реалізовувати самокерівництво, однак вона ще не імплементована у життя в повній мірі. Отже, маємо наступні вектори руху для забезпечення всезагального ефективного залучення переважної більшості громадян до процесу вироблення рішень: підвищення рівня обізнаності та освіченості, нівелювання економічної нерівності, надання реальних інструментів впливу на політичний процес (особливо за допомогою інформаційно-комунікаційних та блокчейн технологій). При цьому, варто враховувати автономію особистості, свободу індивідуальності та питання добровільності участі або неучасті кожного окремого громадянина.