Місце та роль судової влади в системі органів державної влади: реалізація принципу народовладдя

Автор(и)

  • Д. Бєлов Доктор юридичних наук, професор, професор кафедри конституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородського національного університету», Заслужений юрист Україн, Україна https://orcid.org/0000-0002-7168-9488
  • О. Придачук Кандидат юридичних наук, Україна

DOI:

https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.01.93

Ключові слова:

розподіл державної влади, органи державної влади, судова влада, принцип народовладдя, організація судової влади, здійснення правосуддя

Анотація

Стаття присвячена висвітленню окремих особливостей організації та діяльності органів державної влади в Україні. Автор зосереджує свою увагу на ролі та місці судової влади в механізмі стримувань та противаг. Розглядаються окремі принципи побудови системи судової влади в Україні.

Вказується, справедливий̆ закон є втіленням ідеї рівної для всіх свободи – робити все, що не обмежує свободи інших і не завдає шкоди, а також те, що не заборонене законом. Ідея справедливості реалізується насамперед через нормативне закріплення права на справедливий̆ судовий̆ розгляд. Це право встановлене як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зважаючи на близькість понять «право» і «правосуддя», у процесі розгляду судової̈ справи мають місце пошуки права, а результат цього розгляду втілюється у конкретному рішенні суду.

Автори відзначають: 1) гарантованість прав (можливостей на вчинення тих чи інших дій) людини, яка є громадянином конкретної держави, повинні закріплювати закони. Дія законів, що закріплюють права, що встановлюють конкретні обов’язки та санкції за їх невиконання, поширюється рівною мірою на всіх громадян. 2) для втілення в життя принципу «найкращого ладу» необхідно створення, логічного взаємозв’язку примус – захист в особі громадянина. Це означає наступне: громадянин повинен володіти реальною можливістю примусу державних та інших органів, третіх осіб до належного виконання закону точно так само, як держава володіє можливістю примусу громадян до дотримання права. Соціальна природа судової влади полягає саме у розв’язанні суддями (з позиції справедливості) конфліктів протиборчих інтересів у суспільстві. Розгадка юридичної природи судової влади криється в тому, що судді в конкретному випадку розмежовують вільні сфери сторін, що сперечаються та формулюють відповідні загальнообов’язкові наслідки. Конституційно-правові параметри забезпечення правозахисної функції судової влади обумовлені тим, що сама судова влада є підфункцією більш загального поняття – правоохоронної функції судової влади. Чинне законодавство України встановлює єдність судової системи нашої країни, але фактично це питання не так очевидне через існування організаційно самостійних і процесуально незалежних одна від одної систем судів загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судів, а також Конституційного суду України. Однак загальний обов’язок судів щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, виступає як основна конституційна мета правосуддя – об’єднує всі ланки судової влади за їх суспільним призначенням в системі органів державної влади.

Посилання

Семерак О.С., Семерак І.О. Правосуддя в Україні: конституційні та загальні засади здійснення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2007. № 8. С. 149–154.

Грудцына Л.Ю. Адвокатское право. М.: Деловой двор, 2009. 320 с.

Ледях И.А. Хартия основных прав Европейского Союза. Государство и право. 2002. № 1. С. 51–58.

Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности. М., 1993. 320 с.

Монтескьє Ш.-Л. Избранные произведения. М., 1995. 676 с.

Иванов В. Принцип разделения властей в Конституции США 1787 г. и Конституции Франции 1791 г.: сравнительный анализ. Государство и право. 2000. № 12. С. 80–84.

Constant B. Principes de politique applicables a tous les Gouvernments representative. Paris, 1915. 125 р.

Бєлов Д.М., Бисага Ю.М. Досвід конституційно-правового регулювання інституту президента в зарубіжних країнах: монографія. Ужгород: Ліра, 2007. 212 с.

OEuvres de Benjamin Constant, de la Pleiade. Paris, 1957, 129 р.

Конституція України: Закон України від 28.06.1996. Відомості Верховної Ради України від 23.07. 96, № 30.

Кант И. Критика чистого разума / (Пер. с нем.; предисл. И. Евлампиева). М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. 1120 с.

Юрьев С. С. Учение Г. Еллинека о праве меньшинства: Лекция. В мире права. 2000. № 2. с. 12–41.

Томсинов В.А. Сергей Андреевич Котляревский (1873–1939). Российские правоведы XVIII-XX веков: Очерки жизни и творчества. В 2-х томах (Том 2). М., 2007. С. 364–413. 672 с.

Бєлов Д.М. Парадигма українського конституціоналізму: монографія. 2011. 400 с.

Гордовенко В. Забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Слово Національної школи суддів України. No 4 (5). 2013. С. 60–62.

Данко В.Й., Бєлов Д.М. Правові позиції Конституційного Суду України: аналіз правової доктрини. Науковий вісник УжНУ. Серія «Право». Випуск 73(5). 2022. С. 33–39.

Бєлов Д.М., Бєлова М.В. Доказування в конституційному судочинстві: питання методологічних засад. Науковий вісник УжНУ. Серія «Право». Випуск 74(6). 2022. С. 77–82.

Бєлов Д.М., Бєлова М.В. Доказ в конституційному судочинстві: концептуальні засади. Аналітично-порівняльне право. № 6. 2022. с. 37–42.

Бєлов Д.М. Бєлова М.В. Система захисту прав і свобод людини і громадянина: доктринальні та нормативні основи. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2022. Вип. 74. С. 85–90.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-05-29

Номер

Розділ

Розділ 10. Судоустрій; прокуратура та адвокатура