Персональні дані працівника та їх захист в умовах цифровізації

Анотація

У статті досліджено різні підходи до визначення термінів «персональні дані» та «персональні дані працівника», які вживаються в наукових дослідженнях, міжнародному та українському законодавстві. З’ясовано, що в чинному законодавстві поняття «персональні дані працівника» та «захист персональних даних працівника» відсутні, так само, як і норми, які гарантують захист зазначених даних. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок, що під персональними даними працівника слід розуміти будь-яку інформацію, яка стосується конкретної фізичної особи, що працює на підставі трудового договору, і надана особисто такою особою роботодавцю або зібрана останнім відповідно до законодавства. До персональних даних працівника слід віднести інформацію про вік, дату і місце народження, громадянство, реєстраційний номер облікової картки платника податків, відомості трудову діяльність, стан здоров’я, рівень освіти, володіння українською та іноземними мовами, сімейний стан. І цей перелік не є вичерпний. Звернено увагу на те, що правовим підґрунтям для надання роботодавцеві та подальшої обробки своїх персональних даних є згода працівника. Однак при цьому зауважимо, що це правило не діє щодо трудових відносин. Кожен роботодавець змушений обробляти персональні дані всіх своїх працівників, оскільки без цієї інформації він не зможе реалізувати свої обов’язки за трудовим договором. Разом з тим слід мати на увазі, що обробку персональних даних працівника роботодавець може здійснювати лише у разі фактичної необхідності та за наявності правових підстав.
Акцентовано, що після ухвалення Європейським парламентом нового Регламенту щодо захисту персональних даних(GDPR) питання відповідності української системи захисту персональних даних стандартам ЄС набуло ще більшої актуальності, оскільки філіям/представництвам українських організацій/підприємств на території ЄС, щоб відповідати новим вимогам, потрібно буде перебудовувати роботу щодо захисту персональних даних, вносити корективи. Тож після набрання чинності Регламенту чимало компаній зіткнулися з проблемою адаптації політики приватності до положень цього документа. На жаль, українське чинне законодавство щодо персональних даних є застарілим і гальмує та створює перепони в реалізації інноваційних рішень як у приватній (розвиток ІТ сектору), так і у публічній сфері (електронна демократія, цифровізація адміністративних послуг тощо).
Зроблено висновок, що в умовах цифровізації постала необхідність систематизувати та кодифікувати національне законодавство відповідно до норм європейського законодавства і розробити єдиний нормативно-правовий акт, який на законодавчому рівні врегулював би збір, обробку, захист персональних даних працівників.