Інституціоналізація підтримки українських дослідників – молодих вчених: досвід та проблеми

Анотація

Метою даної статті є вивчення українського та іноземного досвіду правового регулювання підтримки молодих дослідників, виявлення особливостей регламентації статусу молодих вчених. Сучасні глобальні виклики науково-технологічного розвитку актуалізують питання збереження національного наукового потенціалу, застосування кращих практик євроінтеграції науки та інновацій, академічної мобільності підготовки молодих наукових кадрів. Українська держава реалізує заходи з подолання негативної ситуації, що посилилась протягом ХХІ століття, для якої характерним є зниження кількості і якості наукових досліджень, виїзд талановитих вчених за кордон для продовження академічної кар’єри тощо. Вирішенню проблеми наукових кадрів сприяє просування різних форм стимулювання дослідницької діяльності та заходів підтримки дослідників, оновленню концепції правового статусу дослідника. Правовий статус дослідника формувався міжнародним правом протягом ХХ-ХХІ століття. Була сформована стандартна модель правового статусу дослідників, що включає їх права і свободи, а також обов’язки та відповідальність. В було статті праналізовано термінологічні особливості розвитку законодавства про науку в частині застосування понять «молодий вчений», «молодий дослідник», «дослідник на початку кар’єри»; стан кадрового потенціалу української науки. Досліджується передбачені національним та іноземним законодавством інструментарій підтримки молодих вчених, практика його застосування.
Провівши дане дослідження можна дійти наступного висновку: вдосконалення статусу молодих дослідників є актуальним завданням розвитку законодавства про науку. Національний та іноземний досвід демонструє різноманіття правового інструментарію: механізмів та інструментів, які забезпечують стимулювання молоді до зайняття дослідницькою діяльності, перш за все – фінансових інструментів.