Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство: національний та зарубіжний досвід

Анотація

У статті встановлено, що в сучасних умовах по­карання за кримінальні правопорушення, пов'я­зані з домашнім насильством, як традиційний захід кримінально-правового характеру не може подолати усі виклики в сфері охорони «здорових» сімейних відносин, що, у свою чергу, актуалізує існування можливості для застосовувати ще й ін­ших заходів кримінально-правового характеру. У зв'язку з цим 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і до­машньому насильству та боротьбу з цими явища­ми», завдяки чому у кримінальному праві України з'явився інститут обмежувальних заходів.

У статті наведено аргументи на користь від­несення обмежувальних заходів саме до захо­дів кримінально-правового, а не адміністратив­но-правового характеру, та підтримано позицію законодавця щодо правового регулювання їх за­стосування саме в КК України.

Здійснено спробу визначити значення інсти­туту обмежувальних заходів, яке, на думку ав­тора, полягає у сприянні запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень стосовно потерпілого від домашнього насильства; забез­печення виховного впливу на кривдника через надання відповідної допомоги в межах виконан­ня програми для кривдників або пробаційної програми, зменшення латентності відповідних кримінальних правопорушень.

Зроблено спробу дослідження інституту обме­жувальних заходів у деяких зарубіжних країнах, зокрема: США, Австралія, Бельгія. Позитивний досвід яких може бути реалізовано шляхом вне­сення відповідних змін до законодавства України у частині призначення обмежувальних заходів до осіб, які вчиняють домашнє насильство.

Доведено, що правозастосовна практика України та зарубіжних країн яскраво демонструє, що міжнародне право розвивається шляхом ви­знання відповідальності держави за домашнє на­сильство. Судові рішення винесені в Україні та Європейським судом з прав людини демонстру­ють, що практика щодо даної категорії справ ди­намічно розвивається, а позитивний зарубіжний досвід потребує імплементації у вітчизняне зако­нодавство та правозастосовну практику. Вектор змін має спрямовуватись на вжиття органами державної влади належних заходів загального характеру для протидії основній проблемі та за­побіганню майбутньому жорстокому поводженню з боку кривдників.