Особливості взаємодії України та Міжнародного кримінального суду: правові аспекти

Анотація

У статті досліджено основні передумови ство­рення Міжнародного кримінального суду. З'ясо­вано, що міжнародне співтовариство тривалий час намагалося сформувати стандарти міжна­родного правосуддя та побудувати повноцін­ний, незалежний, постійно діючий міжнародний судовий інститут. У 2002 році на підставі Рим­ського статуту створено Міжнародний криміналь­ний суд, основним принципом діяльності якого є принцип комплементарності (доповнюваності), тобто пріоритет при здійсненні криміналь­ної юрисдикції надається національним судовим системам. Основним завданням МКС є посилення національної спроможності України з питань роз­слідування, а також розгляду найтяжчих міжна­родних злочинів. Україною Римський статут було підписано ще у січні 2000 року, чим зроблено перший крок щодо приєднання до цього доку­менту, проте до цього часу його не ратифікова­но. Україна може визнати юрисдикцію Міжнарод­ного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Розглянуто правові аспекти щодо взаємо­дії України з Міжнародним кримінальним судом, передумови внесення змін у національне зако­нодавство. Здійснено аналіз основних законо­давчих змін, внесених у період з 2016 по 2022 роки - закони України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про внесення змін до Кримінального процесуально­го кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом». Розглянуто заяви України щодо визнання юрисдикції МКС, висновки про­курора та канцелярії МКС. Проаналізовано умови співпраці як держав-учасниць, так і держав, які не є учасницями, з МКС при проведенні розсліду­вання. Розглянути наслідки відмови від співпра­ці. Зроблено висновок, що ратифікація Україною Римського статуту надасть їй можливість бути повноправним учасником у процесах МКС, права організаційного та процесуального характеру, а також додаткові гарантії щодо притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення осо­бливо тяжких злочинів винних осіб, обмеживши вирішення цього питання винятково внутрішніми засобами, що можуть виявитися неефективними.