Оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду в Україні: історико-правовий аспект дослідження (сер. XIV - сер. XVII ст.)

Анотація

Стаття присвячена судовому контролю за но­таріальною діяльністю у часи польсько-литов­ського панування на українських землях (сер. XIV - сер. XVII ст.).

Відзначається значення проведення істори- ко-правових досліджень інституту оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду. Досліджуються передумови формування ін­ституту нотаріату в окреслений часовий період. Зокрема, вказується, що інтенсифікація товар­но-грошових відносин призвели до зростання та розвитку різноманітних договірних форм еконо­мічних операцій. Поступово поширюється прак­тика укладення договорів та інших правочинів у письмовій формі, особливо, коли держава почи­нає вимагати цього. Але приватні акти в Польщі впродовж XIV-XV ст., а в Литві до сер. XVI ст. розглядалися як докази другого сорту на відміну від показань свідків. Проте, ситуація поступово міняється при появі так званого «права вічно­сті», яке виражалося у тому, що вписаний в ак­тову книгу суду певний приватний документ от­римував не просто юридичну силу, а ставав безспірним доказом при виникненні в майбутньому спору. Підтверджувати його або заперечити його показаннями свідків не вимагалося.

Досліджується правовий статус посадовців, які поряд з основними своїми повноваженнями покликані були здійснювати повноваження но­таріального характеру. Робиться висновок, що в даному разі не можна говорити про запроваджен­ня нотаріату як самостійного інституту, оскіль­ки на чиновника в першу чергу покладалися обов'язки вчиняти ті повноваження, які обумов­лювала його посада (воєвода управляв воєвод­ством, староста управляв повітом, судді судили, судовий писар фіксував процесуальні дії тощо). Вказані чиновники перебували на різних ланках управління та мали неоднаковий правовий ста­тус. Сформована ситуація зумовила особливість судового контролю за діяльністю чиновників, що здійснювали записи приватних актів до судових книг чи робили виписки з них. Зокрема, за не­правильне ведення судових книг передбачалася кримінальна або цивільна відповідальність. На підставі цього робиться висновок, що в рамках кримінально-правових та цивільно-правових засобів можна було проконтролювати поведін­ку чиновників, що вписували приватні акти до судових книг чи робили виписку з них. Але по­дібне не підтверджує наявність у законодавстві самостійно розробленої процедури, не пов'язаної з притягненням до кримінальної чи майнової від­повідальності, метою якої була б виключно пере­вірка правомірності зробленої нотаріальної дії чи відмови в ній.