Узагальнення підстав неконституційності у рішеннях органу конституційної юрисдикції: аспекти конституційної скарги

Анотація

У статті проведено узагальнення підстав не­конституційності у рішеннях Конституційного суду України у тому числі шляхом аналізу інсти­туту конституційної скарги.

Мотивовано, що доктрина конституційності репрезентує ідею верховенства конституції над будь-якими іншими нормативними актами, ви­ключає можливість прийняття чи застосування норм, які відповідають Конституції. Цей прин­цип є перевагою для забезпечення правової держави, дотримання законності та гаранту­вання прав та свобод громадян, також висту­пає як механізм контролю за діями влади та за­безпечення стабільності та надійності правової системи.

Сутність принципу конституційності репрезен­товано у тому, що всі закони, нормативні акти та дії владних органів повинні відповідати нормам та принципам, закріпленим у конституції країни, оскільки остання є основним і важливим право­вим актом, який встановлює рамки та принципи функціонування держави, обмежуючи дії влади та гарантуючи права та свободи громадян.

Неконституційність протлумачено як стан не­відповідності положенням, принципам чи нор­мам, встановленим у конституції країни. Важ­лива юридична сутність визнання такого яви­ща неконституційним - такі акти можуть бути анульовані, втратити чинність або потребувати внесення змін для відповідності конституційним нормам. Вказано, що поняття неконституцій­ності важливе для забезпечення дотримання та захисту принципів та норм, закріплених у кон­ституції, та гарантує статус ієрархічності систе­ми законодавства у демократичній державі.

Узагальнено підстави, які використовує Кон­ституційного суду України щодо визнання не­конституційності деяких положень норматив­но-правових актів у справах за конституційними скаргами: невиправдане позбавлення (обмежен­ня) певного конституційного права; порушення принципу верховенства права, особливо в кон­тексті відсутності юридичної визначеності в нор­мах закону.

Вказано, що принцип верховенства права на­кладає обов'язки на правотворчий орган уста­новлювати чіткі, зрозумілі, однозначні та перед­бачати правове регулювання суспільних відно­син, що є ключовим при забезпеченні стійкого правового становища кожної особи та для уник­нення відмови від зобов'язань, які взяла на себе держава.