Договір про неконкуренцію (заборону конкуренції): актуальні проблеми українського законодавства

Анотація

Ця стаття присвячена дослідженню догово­рів про неконкуренцію (заборону конкуренції) в українському законодавстві, їхньому правовому регулюванню. Цей механізм використовується для регулювання відносин між роботодавцем та працівником з метою захисту законних інтере­сів першого. Розглянуто найпоширеніші науко­ві підходи щодо визначення правової природи в доктрині права договорів про неконкуренцію, надано їм оцінку. Авторами встановлено, що за своєю суттю договори про неконкуренцію - зо­бов'язання із негативним змістом, незважаючи на те, що вони не передбачені Цивільним кодек­сом України.

В статті проведено аналіз законодавства за­хідних країн про договори про неконкуренцію, зокрема Франції, Італії та США. Автори прихо­дять до висновку, що положення законодавств цих країн подібні і встановлюють такі вимоги до договорів цього типу: 1) письмова форма; 2) ви­нагорода для працівника; 3) строк дії зобов'я­зання, який становить в основному кілька років, територія дії та діяльність, яку заборонено вико­нувати. Якщо бракує якоїсь умови, то це підстава для визнання договору недійсним.

Проаналізовано українське законодавство, зо­крема Закон України «Про стимулювання розвит­ку цифрової економіки в Україні», який передба­чає укладання договорів про неконкуренцію для резидентів Дія Сіті. Автори доходять висновку, що в цілому українське трудове та цивільне законодавства не допускають укладання договорів про неконкуренцію, крім винятку, передбачено­го вказаним Законом, оскільки порушують права людини на працю та підприємницьку діяльність, а законів, які можуть обмежити ці права не існує.

Проводиться аналіз судової практики, яка є діаметрально протилежною, в деякій мірі супере­чливою, оскільки перебуває на стадії формуван­ня. Оскільки договори про неконкуренцію мають місце на практиці, то автори доходять висновку, що ця тематика підлягає подальшому досліджен­ню.