Правовий висновок Верховного Суду як джерело суддівської правотворчості

Анотація

У статті розкривається сучасне поняття пра­вового висновку Верховного Суду як джерела суддівської правотворчості. Автором проведено огляд наукових підходів до розуміння місця та ролі судового прецеденту взагалі та його при­сутність у правовій системі України. З'ясовано, які ознаки правової позиції Верховного Суду на­діляють її властивостями судового прецеденту, а також доведено постійно зростаюче значення знання та використання правових позиції Вер­ховного Суду у діяльності всіх державних служ­бовців, адвокатів, а також представників інших професій, які у своїй роботі застосовують відпо­відні норми законодавства.

Доведено, що правовий висновок Верховного Суду є результатом здійснення суддівської пра­вотворчості. На підставі аналізу наукових дже­рел автором зроблено висновок, що суддівська правотворчість у сучасних умовах набирає ваги, хоча і залишається дуже дискусійним питанням. Аргументовано, що суддівську правотворчість доцільно розглядати у широкому та вузькому значеннях. З'ясовано, що у широкому розумін­ні суддівська правотворчість являє собою фор­мування висновків судами усіх інстанцій під час здійснення правосуддя з метою усунення прога­лин законодавчого регулювання у разі відсутно­сті закону, що регулює спірні правовідносини. Доведено, що у вузькому розумінні суддівська правотворчість - це правотворчість Верховного Суду, результатом якої є формування судового прецеденту (правового висновку).

Автором обґрунтовано думку про те, що пов'язаність судів під час розгляду справи кон­кретним способом застосування норми права, визначеним у рішеннях судів касаційної інстанції (судовими прецедентами) у подібних правовід­носинах, стосується не лише системи загального права, але і держав, що належать до континен­тальної системи права. Доведено, що обов'язко­вість висновків Верховного Суду для судів усіх інстанцій має ґрунтуватися на необхідному ба­лансі між незалежністю суддів та забезпеченням єдності та сталості судової практики.