Засадничі принципи римського права та їх зв'язок із юридичною аргументацією

Анотація

Сучасна філософія права визначає засади (підвалини) права як вихідні умови права, де­термінанти його змісту, на які спирається пра­во й які становлять його фундамент. Водночас більшість європейських країн у сучасній юридич­ній сфері використовує давньоримські юридичні формули, які еволюціонували до максим та стали основою сучасного позитивного права у вигля­ді принципів. Становлення загальних правових принципів, концепцій/конструкцій знайшло своє відображення в законодавстві, доктринах та су­довій практиці більшості країн. У статті ми зосе­реджуємося на ціннісних установках і уявленнях, сформульованих в 30-х роках минулого століття романістом, істориком права Ф. Шульцом, серед яких принцип ізоляції/абстракції, принцип про­стоти та традиції, принципи свободи та автори­тету, принцип гуманності, принцип вірності/добросовісності, принцип безпеки та деяких інших. Ці принципи продовжують досліджуватися укра­їнськими та зарубіжними вченими, які доповню­ють цей перелік та вивчають їх вплив на правові системи України та інших держав.

Наголошуємо на тому, що принципи не були сформульовані римськими юристами, наприклад, у преамбулі до їхніх власних праць або в окремо­му законі чи правовому документі. Римське пра­во було казуїстичним, тобто в основному склада­лося з рішень, винесених в окремих випадках. З цим пов'язуються особливості судової аргументації у Стародавньому Римі, які мали подвійну природу. З одного боку, вони обумовлювалися нормами права, а з іншого — відображали систе­му заповнення прогалин у правових відносинах за допомогою застосування принципів права та техніки ораторства юристів того часу.

Сучасна юридична наука намагалася знайти та аргументувати існування загальних принципів розвитку римського права, як основи для при­йняття конкретних рішень, або тому, що римські юристи іноді використовували певні терміни та поняття, на яких базувалися їхні рішення.