Держава в механізмі правоутворення як предмет теоретико-правового пізнання

Анотація

У змісті статті автором розкрито актуальність наукового пізнання питань держави в системі суб'єктів сучасного правоутворення. Відзначено, що держава в сучасних умовах розвитку суспіль­ства набуває нового багатоаспектного значен­ня, оскільки істотно змінюється її роль, а саме держава стикається з новими викликами, пов'я­заними з розв'язанням гібридних війн, суттєвим збільшенням кількості збройних конфліктів на політичній карті світу, істотним підвищенням рів­ня їх агресивності, пандемічними загрозами. На­голошено, що сьогодні особливо актуальним по­стає питання як наукового переосмислення ре­гулятивних і охоронних можливостей держави, так і розширення наукових уявлень про прак­тичні межі впливу держави при вдосконаленні регулювання та охорони прав, свобод, інтере­сів суб'єктів права. Найбільш істотний характер сьогодні має вплив держави на правоутворення, забезпечуючи баланс інтересів при формуванні права, його формалізації, тлумаченні та подальшій соціалізації. Проте роль держави в механізмі правоутворення нині перебуває в стані істотної трансформації, що супроводжується посиленням впливу держави на правоутворення, зокрема в частині забезпечення ефективної реалізації дер­жавної політики, особливо в сферах національ­ної безпеки та оборони, європейської інтеграції, забезпечення соціальних стандартів тощо.

Автором обґрунтовано, що наукове розуміння держави як суб'єкта правоутворення має неод­нозначний характер. Це зумовлено дискусією в розумінні самого явища - правоутворення, його властивостей, які закладаються вченими в осно­ву розуміння зазначеного поняття, в тому числі і такої його властивості як суб'єктність. В пізна­вальному плані держава в механізмі правоутворення: по-перше, відзначається багатоаспектністю свого прояву та функціонування, забезпечу­ючи вплив та визначаючи зміст правоутворення; по-друге, є поліструктурним феноменом, здій­снюючи вплив на правоутворення через систе­му державно владних суб'єктів, забезпечуючи правове регулювання суспільних відносин між­народного, національного, загальнодержавного та регіонального характеру; по-третє, є інстру­ментальним засобом, що забезпечує не лише формалізацію права, але і його використання, виконання, дотримання та застосування; по-чет­верте, є функціональним явищем, забезпечуючи комплексний вплив як на формування правової бази, так і на правове регулювання в цілому; по-п'яте, є політичним феноменом, що забезпечує реалізацію власної правотворчої політики та сприяє збалансуванню правотворчих інтересів інших суб'єктів правоутворення.