Постмортальна репродукція як гарантія реалізації права на репродукцію для військовослужбовців та інших осіб

Анотація

Поява допоміжних репродуктивних техноло­гій, зміна можливостей людства у сфері відтво­рення собі подібних, зумовило держави вста­новити власні правила регулювання суспільних відносин у цій сфері з урахуванням існуючих правових традицій, звичаїв і менталітету.

Зважаючи на демографічну кризу в Україні, яка поступово поглиблюється у зв'язку з повномасштабною агресією, загибеллю громадян України внаслідок бойових дій та відтоку люд­ських ресурсів, проблематика удосконалення державної політики у сфері репродуктології є од­ним з найважливіших питань сьогодення.

У зв'язку з цим, в умовах воєнного стану завданням держави є особливий захист прав тих осіб, які з ризиком для власного життя протиді­ють агресору. Одним із способів захисту фунда­ментального права на продовження роду для цієї категорії громадян є постмортальна репродукція.

Разом з тим, не забороняючи постмортальну репродукцію, держава не виробила чіткої позиції щодо допустимості, умов та підстав для її застосування. Як наслідок, національне законодав­ство у цій сфері є суперечливим.

У статті оцінюється прийнятність посмертної репродукції, її вплив на реалізацію фундамен­тального права людини на репродуктивне від­творення, зокрема для військовослужбовців.

Проаналізовано нещодавно прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права військовос­лужбовців та інших осіб на біологічне батьків­ство (материнство)».

Констатовано, що законодавчі норми, якими передбачено обов'язкову утилізацію репродук­тивних клітин померлих військовослужбовців, фактично знівельовують мету цього Закону.

Крім того, наведено аргументи, що його нор­ми не відповідають вимогам Конституції України, у тому числі щодо забезпечення рівності грома­дян.

Додатково обґрунтовано позицію, що закон містить прогалини, оскільки врегульовує лише порядок поводження з репродуктивними кліти­нами, однак не вирішує питання зберігання та подальшого розпорядження зиготами та ембріо­нами. При цьому доведено, у тому числі з поси­ланням на інші законодавчі акти, що вони різ­ні за своєю природою, оскільки останні містять гени обох батьків.

Зазначено, що поданий законопроєкт від 29.01.2024 № 10437, який покликаний усунути недоліки зазначеного вище Закону не врегульовує цю прогалину, а тому потребує доопрацювання.