Правове регулювання соматичних прав людини: трансплантація органів і тканин людини в Україні та зарубіжних країнах

Анотація

У статті досліджуються проблеми правово­го регулювання трансплантації органів і тканин людського організму в Україні та зарубіжних кра­їнах. Акцентовано на правових та етичних труд­нощах, що виникають у сфері трансплантології. Зазначено, що право на «механізацію тіла» має низку специфічних ознак, а саме: специфічний характер об'єкта цих прав - тіло людини, що ви­ступає об'єктом права власності і має на сьогодні переважно грошово-вартісний вираз; природна залежність від знань біології, генетики, меди­цини, техніки. Їх існування і реалізація можливі тільки за допомогою досягнень науково-техніч­ного прогресу; новизна, що має різний ступінь вираження, залежно від виду охоронюваного ре­зультату розпорядження тілом або життям; неод­нозначне ставлення з боку релігії, моралі, етики, політики; нерозривний зв'язок з конституційними (основними) правами людини з огляду на особли­вий зв'язок з особистими (природними) правами та особливість як самостійної групи прав люди­ни; винятковість за своїми правовими наслідками в процесі і результаті їх реалізації. З будь-якою зміною тілесного втілення людини змінюється суб'єктивний аспект правовідносин, тобто заторкується безліч зв'язків різних галузей правово­го регулювання (цивільного, шлюбно-сімейно­го, конституційного тощо); ступінь їх визнання і реалізації відображає рівень розвитку держави і суспільства загалом тощо. Наголошено, що окре­мі соматичні права відображені і в законодавстві України, і в законодавстві зарубіжних країн. На­приклад, право на трансплантацію органів у національному законодавстві вживається не як право розпоряджатися своїм тілом, а як певна необхід­ність, медичне показання. Для регулювання питань донорства органів у законодавстві окремих держав прописана практика встановлення спеці­альних процедур отримання згоди донора на вилучення в нього трансплантата (Бельгія, Греція, Туреччина). Зважаючи на нестачу транспланта­тів для проведення трансплантаційних операцій, важливо на державному рівні розвивати просвіт­ницьку роботу, роз'яснюючи громадянам необхід­ність оформлення добровільних згод на посмертне використання їхнього донорського матеріалу. Варто внести пропозиції з розробки та прийняття Державної програми України, спрямованої на розвиток донорства. Ця програма має передбачати організаційні, правові та профілактичні державні заходи щодо заохочення та розвитку легального донорства в Україні; пропозиції щодо розробки національного правового механізму, спрямова­ного на заохочення добровільного посмертного донорства, яке ґрунтувалося б на прижиттєвій юридично оформленій згоді потенційних донорів на посмертне безоплатне використання їхнього донорського матеріалу.