Актуальні проблеми допустимості доказів: питання отримання та використання

Анотація

У статті розкриваються проблемні питання до­пустимості доказів, а також види та критерії до­пустимості, котрі визначено у положеннях КПК України. Висунуто пропозиції з удосконалення понятійного апарату щодо розглянутої пробле­матики та положень чинного законодавства. Актуальність публікації обумовлена потребою удосконалення процесу доказування у сфері кримінального судочинства та вироблення ефек­тивних механізмів розслідування кримінальних правопорушень.

Метою підготовки статті було розкриття ос­новних положень змісту допустимості доказів у кримінальному судочинстві України, а також дея­ких актуальних питань, які із цим безпосередньо пов'язані. Передумовами до формування вказа­ної мети стали сучасні проблеми, які виникають під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях.

Автором використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Так із загальнонаукових методів застосовано, зокре­ма, системно-структурний метод, метод функ­ціонального аналізу, із спеціальних - формаль­но-юридичний, логіко-процесуальний методи, метод порівняльного правознавства. Проаналізо­вано основні законодавчі норми, які стосуються тематики публікації.

У публікації доводиться, що вимоги, якими ви­значається порядок отримання доказів, поділя­ються на такі, що за змістом мають негативний або позитивний характер. Подібна класифікація надає змоги прогнозувати та оцінювати поведін­ку слідчого, прокурора або судді по реалізації ними відповідних положень КПК України. У ч. 1 ст. 86 КПК України пропонується закріпити поло­ження про те, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством України, а не лише КПК.

Зауважується, що якщо у статтях 87 та 88 КПК України визначаються умови недопустимості до­казів, які стосуються істотного порушення прав і свобод людини та безпідставного використання доказів і відомостей про особу підозрюваного чи обвинуваченого, то будь-які інші порушення положень кодексу доцільно визнавати відносно недопустимими, але лише у тому разі коли правові наслідків, які через них настають, мають нікчемний характер і реальною є можливість усунення таких наслідків.