Пам'ять як семіотичний засіб формування загальнолюдських прав та історико-національної правової політики держави

Анотація

Позиціонується думка, що пам'ять є тим фено­меном, який дає можливість закріпити, зберегти, а надалі - відтворювати минулий досвід люд­ства та повторного застосовувати його в жит­тєдіяльності людини. Авторка демонструє сус­пільно значущі види пам'яті: історичну пам'ять, яка зберігає історичну правду і навіть проєктує історичну необхідність; соціальну пам'ять, яка позначує цінності, уявлення, світоглядні уста­новки і настанови соціальних груп як певний символічний капітал; культурну пам'ять, що пе­редбачає так звану «комунікативну традицію» поколінь; філософське поняття пам'яті, в якому відтворені процеси мислення, пізнання й духов­на сутність людини. На цій основі пропонуєть­ся розглянути пам'ять як семіотичний засіб, за допомогою якого формується право як таке та загальні права людини, а також історична спад­щина нації та, відповідно, національна політика держави. Зокрема, йдеться про важливість вико­ристання психологічного методу запам'ятовуван­ня у створенні права в результаті мисленнєвої діяльності людини та розуміння його впливу на правосвідомість і правову поведінку; про демон­страцію впливовості соціокультурних знаків та їх здатності забезпечувати своєрідну психологічну тяглість історії народу; про доведення, що норми поведінки (зокрема право) народжуються у психіці людини, є результатом її психічної ді­яльності, а відповідно, формують зміст, сутність, значення загальнодержавної правової політики з відтворенням певних сигналів, знаків, кодів, повідомлень, призначених для передавання, обробки й зберігання (запам'ятовування) різної ін­формації народу та нації. Тобто обґрунтовується позиція, що правові знаки (архетипи, універсалії, символи та інші семіотичні елементи) покликані зберігати національну особливість і самобутність правової культури, формувати правові традиції як підґрунтя правової політики держави.