Судова практика як результат правотворчості держави

Анотація

У змісті статті автором розкрито актуальність наукового пізнання питань судової практики як результату здійснення правотворчості дер­жавою через відповідні уповноважені суб'єкти. Відзначено, що участь держави в правоутворен- ні в сучасних умовах правової розбудови в Укра­їні є предметом багатьох дискусій та обговорень зі сторони представників юридичної доктрини. Проте найбільш дискусійним і неоднозначним результатом наукових пошуків залишається питання правотворчої ролі судової практики, суб'єктом генерування якої є виключно суб'єкти судової системи. Участь держави у формуванні та затвердженні результатів судової практики є абсолютною і безальтернативною, такі повнова­ження не можуть бути делеговані і від них не­можливо відмовитись. А отже це свідчить про виключну монополію держави на формування судової практики, надання їй правотворчого статусу, забезпечення її оновлення та контролю за її реалізацією. У зв'язку з цим в пізнавально­му плані актуальними є питання особливостей судової практики як правотворчого феномену, в контексті збалансування участі держави та гро­мадянського суспільства в механізмі сучасного правоутворення.

На підставі проведеного аналізу поглядів вчених на питання участі держави у генеру­ванні судової практики підсумовано, що судова практика визначається своєю багатоаспектністю та може визначатись як: 1) засіб виявлення недоліків правового регулювання; 2) засіб правотворчого подолання прогалин у законодав­стві; 3) засіб узагальнення правотворчого впли­ву на суспільні відносини; 4) засіб створення правотворчих пропозицій щодо вдосконалення положень чинного законодавства; 5) засіб тлу­мачення правових норм, що здійснюється шля­хом усвідомлення і з'ясування правотворчого задуму, який закладено у змісті положення законодавства, та його роз'яснення суб'єктам права; 6) засіб правотворчого контролю, що за­безпечує при розгляді судової справи перевірку чинних норм права на предмет їх відповідності нормам, що закріплені Конституцією, нормам міжнародного права або нормам, встановленим правотворчими актами вищої юридичної сили, а також на предмет відповідності правилам темпоральної та просторової дії правових норм; 7) засіб правотворчої ініціативи, відповідно до чого судова практика розглядається як особли­вий засіб вироблення правотворчих пропозицій та ініціювання їх розгляду компетентними орга­нами.