Конституційне регулювання делегування законодавчих повноважень уряду: порівняльний аспект

Анотація

У статті з’ясовано конституційно-правового регулювання делегування законодавчих повно­важень уряду в зарубіжних країнах, ролі і зна­чення такого делегування, здійснено порівнян­ня особливостей реалізації делегування зако­нодавчих повноважень в зарубіжних країнах, а також з історією здійснення відповідного деле­гування в державно-правовій практиці в Украї­ні. Зроблено висновок, що в науці конституцій­ного права питання делегування законодавчих повноважень урядові, хоч і досліджуються, про­те, на жаль, як на нас недостатньо. В майбут­ньому перспективним є вироблення компара­тивістського теоретичного підходу до моделей делегування, його причин, особливостей в пар­ламентських і президентських режимах, пози­тивних сторін і недоліків, а також, що головне, вимог до його здійснення. Саме обрання най­більш вдалих моделей строків, умов делегуван­ня, його предмету, контролю за делегованими повноваженнями, дострокового припинення де­легування, оцінки ефективності його здійснення могли би в перспективі, при реформування кон­ституційного тексту, посилити правове регулю­вання в Україні. Боятися делегування явно не слід. На сьогоднішній день воно скоріше здійс­нюється імпліцитно або приховано, формаль­но порушуючи Конституцію, шляхом надання урядові на відкуп того, що мав би врегулюва­ти законодавець. Причому це може стосувати­ся достатнього різних питань. На сьогоднішній день Конституція України і юриспруденція Кон­ституційного Суду України однозначно закрила будь-які шляхи законодавчому делегуванню, хоча на початку української державності відпо­відне делегування існувало і мало навіть певний серйозний економічний і правовий ефект. Кон­ституційний Суд України формально правильно оцінює неконституційність делегування. Проте це не означає, що відповідний інститут делегу­вання не мав би бути конституціоналізований і введений в правове поле. Це зроблено в бага­тьох європейських державах і їх досвід міг би бути використаний Україною. Тим більше, вра­ховуючи євроінтеграційні прагнення України. В статті здійснений аналіз досвіду Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Хорватії, який би міг стати в нагоді в майбутньому в Україні.