Принцип свободи договору та його обмеження: дихотомія понять

Анотація

У статті здійснено аналіз правової природи понять «принцип свободи договору» та «об­меження свободи договору». Здійснено аналіз доктринальних досліджень у сфері договірного права, які визначили основу праворозуміння принципу свободи договору. Виділено історич­ний екскурс щодо наукових дискусій, які пере­дували включенню до Цивільного кодексу Укра­їни даного принципу. Підкреслено, що пункт 3 статті 6 Цивільного кодексу України розширює розуміння свободи укладання договору, доз­воляючи сторонам відступати від норм цивіль­но-правових актів та самостійно регулювати свої відносини. Додатково, стаття 627 конкре­тизує цю свободу, стверджуючи, що сторони вільні у виборі контрагентів, встановленні умов та укладанні договору. Додатково обґрунтова­но, що свобода укладання договорів дозволяє створювати правочини, які можуть не відповіда­ти чинним нормам Цивільного кодексу України.

Проаналізовано співвідношення понять «сво­бода договору» та «принцип свободи догово­ру». Здійснено дослідження різних підходів до обґрунтування меж обмеження свободи дого­вору. Доведено, що свобода договору не об­межується переддоговірним етапом та періодом виконання, а проявляється і після виконання договору, наприклад, якщо сторона неналежно виконала договір чи не виконала у строк, то ін­ший контрагент має право обрати різні варіанти пред’явлення вимог і навіть притягнення до до­говірної відповідальності.

Проаналізовано підходи у судовій практиці до розуміння понять «свобода договору» та «об­меження свободи договору». Висвітлено позиції Конституційного Суду України щодо розуміння понять «межі» та «обмеження». Досліджено різ­ні підходи до розуміння обмеження свободи до­говору у наукових працях.

Доведено, що свобода договору є принци­пом і сутністю договірних відносин, яка дозво­ляє учасникам таких відносин вільно визначити вид і зміст договору, всі його істотні та факуль­тативні умови. Обмеження свободи договору є тими межами договірної свободи, які є обґрун­товані, справедливі, пропорційні, визначаються законом, мають чітку законну мету і їх впрова­дження обумовлено суспільною необхідністю (для сімейних відносин - гарантування балансу приватних та публічних інтересів задля охорони сім’ї та захисту слабшого учасника таких відно­син).