Норми адміністративно-процесуального права (до дискусії про їх структуру та складові елементи)

Анотація

У статті здійснено аналіз наукових підходів до визначення структури адміністративно-про­цесуальних норм та формулювання авторсько­го підходу до вирішення вказаного наукового завдання. Зауважено на специфіці структури норм процесуального права у порівняні із нор­мами матеріальними.

Підкреслено, що гіпотеза - це елемент струк­тури адміністративно-процесуальної норми, який містить у собі вказівку на юридичні факти, з ви­никненням яких пов’язується «старт» дії диспо­зиції. Наголошено та тому, що відсутність гіпо­тези, як структурного елементу адміністратив­но-процесуальної правової норми унеможливлює її ефективність, або навіть її реалізацію взагалі.

Аргументовано, що диспозиція адміністра­тивно-процесуальної норми - це набір прав та юридичних обов’язків, правило поведінки, відповідно до якого при наявності передбаче­них гіпотезою обставин діють учасники адміні­стративно-процесуальних відносин. Диспозиція може містити варіанти вибору поведінки для учасника провадження, надаючи йому альтер­нативу у його правовій поведінці під час розгля­ду справи та прийняття рішення. Іншими сло­вами, у диспозиції у повній мірі розкривається потенціал диспозитивного методу правового ре­гулювання відповідних правовідносин.

Зазначено, що серед елементів поряд із гі­потезою та диспозицією доцільно окреслювати стимул як елемент норми адміністративно-про­цесуального права, що закріплює позитивні (за­охочення, гарантії) або негативні (процесуаль­ний примус, обмеження, у тому числі попере­дження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф; відмова процесуально­го акту, що був прийнятий даною процесуаль­ною нормою; визнання доказу неналежним, що був отриманий з порушенням закону; залишен­ня позовної заяви без розгляду або руху тощо) юридичні наслідки реалізації/нереалізації її приписів.