Позов у цивільному процесі Стародавнього Риму

Анотація

Автор вказує, позов, як правовий інститут, має надзвичайно тривалу історію. Як і більшість цивілістичних інститутів його витоки пов’язані з правом Стародавнього Риму.

Стаття присвячена аналізу інституту позову в праві Стародавнього Риму. Стверджується, що суб’єктивні матеріальні права усвідомлювалися римськими законодавцями, судовими чиновни­ками та адвокатами не з точки зору їх матері­альногозмісту, а способів захисту цих прав. По­зови не були похідними від суб’єктивних мате­ріальних прав, а, навпаки, вони могли підтвер­джувати їх існування. Суб’єктивні матеріальні права та їх судове здійснення розглядалося як одне ціле, не даючи римлянам проводити поділ права на матеріальне та процесуальне.

Вказується, що позов не виступав в якості універсального процесуального засобу, який захищав від всіх можливих цивільних правопо­рушень. Римське право розвивалося як система позовів, які надавали захист у тій ситуації, коли нечисленні закони у сфері цивільного права ви­являлися застарілими та не могли ефективно забезпечити особі захист.

Розкривається особливість позову в межах трьох форм цивільного процесу Стародавнього Риму: легісакційного, формулярного та екстра­ординарного.

У період легісакційного цивільного процесу позов треба було пред’являти перед судом та­ким чином, щоб він повторяв словесну норму закону, на який посилалася особа у своїй спра­ві, інакше вона її програвала. Нерідко словесне озвучування своїх претензій буквально до нор­ми закону повинно було супроводжуватися пев­ними жестами.

В часи формулярного цивільного процесу по­зивач позов пред’являв у суд також усно, але вже без дотримання позовного формалізму, який ускладнював доступ до судочинства. В цей час претори почали позов фіксувати письмо­во в спеціальному акті-інструкції, де давалися вказівки судді як потрібно вирішити справу. За допомогою даних актів претори могли захищати суспільні відносини, не врегульовані звичаєм або законом.

Екстраординарний цивільний процес набли­зивінститут позову до його сучасного розумін­ня: усна, а потім письмова вимога позивача до відповідача, яку повинен вирішити суд. Позов розглядався в якості поставленого запитання, на яке маєж дати відповідь судове рішення.