Гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю як складова службового правого статусу

Анотація

У статті з’ясовано та охарактеризовано зако­нодавчі гарантії соціального захисту осіб з ін­валідністю з числа військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби. Проаналізова­новітчизняне трудове та соціальне законодав­ство з питань спеціальних програм пенсійного забезпечення, зайнятості, соціальних виплат/ допомог та соціальних послуг, що діють в на­шій державі для осіб з інвалідністю. Відзначено зміст особливих гарантій для військовослужбов­ців та осіб прирівняних до них, що зумовлено їх­нім службовим становищем, які у своїх рішеннях підкреслює Конституційний Суд України. Наго­лошено, що такі гарантії для осіб, які проходять службу у Збройних Силах України та інших вій­ськових формуваннях діють не лише у період виконання ними службових обов’язків, а й після звільнення зі служби. На підставі проаналізова­них нормативних актів зроблено висновок, що питання гарантування соціального захисту осо­бам з інвалідністю, як складова їхнього спеці­ального службового статусу, може розглядатися лише за наявності факту належного юридичного підтвердження впливу службово-військової ді­яльності на стан здоров’я особи. З’ясовано, що у разі визнання особи з числа колишніх військо­вослужбовців особою з інвалідністю внаслідок захворювання, яке виникло після звільнення з військової чи прирівняної служби, обов’язково має бути констатований причинний зв’язок та­кого захворювання з її минулою службовою ді­яльністю. Наголошено, що законодавець також визначає додаткові спеціальні умови настання інвалідності як складову підстав отримання ок­ремихвидів соціального захисту. Однією із умов є визначення часових рамок встановлення інва­лідності після звільнення з військової служби. Наголошено, що використання часових крите- ріїв як юридичних умов набуття права на соці­альний захист порушує конституційні принципи рівності права на соціальний захист та справед­ливості у суспільстві. На підставі аналізу меха­нізму надання соціальних послуг із працевлаш­туванняосіб з інвалідністю, які звільнені з вій­ськової та прирівняної до неї служби, зроблено висновок про його недосконалість, непристосо­ваність до сучасних реалій у державі. Наголо­шено на потребі формування в Україні системи соціальних послуг, яка, з однієї сторони, забез­печуватиме ефективну соціалізацію та профе­сійну орієнтацію осіб, звільнених з військової служби через інвалідність, а з іншої сторони - враховуватиме особливості умов, в яких набута інвалідність особи. Виокремлено в цій системі недолік - відсутність механізму залучення робо­тодавців до процесу соціалізації та професійної адаптації особи. Акцентовано, що недостатнім заходом у сприянні професійного та соціально­го відновлення особи є законодавче закріплен­ня обов’язку створити робочі місця для осіб з інвалідністю. Запропоновано відповідні зміни у законодавство про соціальний захист осіб з ін­валідністю.