Еволюція ідеї державної незалежності та соборності в українській політико-правовій думці міжвоєнного періоду в Галичині та її вплив на єдність українського визвольного руху

Анотація

Розглядається політична ситуація, що скла­лася у зв’язку зі зміною статусу Західної України після 18 березня 1921 р., коли у Ризі було укла­дено договір між радянськими Росією i Україною, з одного боку, i Польщею, з іншого боку, тоб­то, після того, коли українці Галичини втратили свою державність і самостійність. На цьому етапі відбулось перегрупування національно-держав­ницьких сил в українському політикумі, що за­початкувало новий етап у розвитку української політико-правової думки в краю.

Показано, що ідея державності та собор­ності, яка розвивалась на основі сформованої концепції національної держави з урахуванням як цивілізаційного, так і національного й між­національного чинників, знайшла своє відобра­ження у програмних документах українських партій, які стояли на державницьких позиціях, а також в публіцистиці політичних лідерів. Усі вони захищали українську національну ідею, однак в кожної з політичних сил було своє ба­чення вирішення національної перспективи, що позначилось на розбудові партійної структури галицького суспільства. Для легальних україн­ських партій (УНДО, УСРП, УСДП, ФНЄ) спільним було те, що вони не визнавали законності поль­ського панування на західноукраїнських землях і використовували легально-правові форми бо­ротьби за відновлення національної державнос­ті. Відмінність полягала в тому, що в них були різні державотворчі концепції, шляхи і методи їх реалізації, зовнішньо-політичні орієнтири, ставлення до Польщі, радянської України, за­кордонного представництва на чолі з Є. Петрушевичем тощо. Нелегальні політичні організації (УВО-ОУН) на шляху до відновлення державнос­ті визнавали лише революційні методи бороть­би і займали діаметрально протилежні позиції в українському визвольному русі.

З’ясовано, що залежно від внутрішніх і зов­нішніх обставин українські партії Галичини змі­нювали свою тактику, що впливало на еволю­цію української політико-правової думки того чи іншого ідеологічного напряму. Засвідчують це партійні постанови, резолюцїї та публіцистичні матеріали, опубліковані на сторінках тогочас­них друкованих органів.