Покарання як вид юридичної відповідальності в науковій спадщині українських науковців – прихильників позитивістської парадигми середини ХІХ – початку ХХ сторіччя

Анотація

Стаття присвячена дослідженню трактування сутності і природи покарання як складової юри­дичної відповідальності, що дозволяє ефектив­но реагувати на зміни в суспільних відносинах та забезпечувати принцип справедливості, не­обхідний для підтримання рівноваги в суспіль­стві та державі.

У статті розглядаються різні підходи до трактування природи покарання у працях правознавців - прихильників позитивістської парадигми права, що діяли в Україні в середині ХІХ — на початку ХХ століття. Сучасні дискусії зосереджуються на важливих аспектах юридичної відповідальності, особливо щодо її стабільності й динамізму в умовах глобальних викликів для існування людства. Юридична відповідальність і справедливість тісно пов’язані між собою, оскільки вона слугує інструментом для досягнення справедливості в будь-якій правовій системі.

Зміни суспільних цінностей суттєво впливають на сприйняття й роль покарання, як обоюдного процесу особа-суспільство. Покарання впливає не тільки на особу злочинця, а й на суспільство, яке потребує видимої реакції на порушення рівноваги і справедливості суспільного існування. Важливо зберігати баланс між стабільністю й динамізмом юридичної відповідальності: стабільність надає правовій системі надійності, тоді як динамізм дозволяє адаптуватися до сучасних умов і потреб суспільства.

Аналізуючи різні погляди на сутність покарання, автори з’ясували, що відомих науковців - Л. Владимирова, О. Кістяківського, об’єднують кілька спільних поглядів. По-перше, вони не вважали юридичну відповідальність самостійним правовим інститутом, що притаманний окремим галузям права. По­друге, вони розглядали покарання в рамках кримінального права і розглядали природу відповідальності в залежності від багатьох факторів. Вони надали структуровану класифікацію покарань в залежності від специфічних факторів, що впливають на використання визначеного виду покарань. Вони виступали прибічниками гуманізації покарань і розглядали сам процес відбування покарання не стільки як страждання особи злочинця, скільки його перевиховання і соціалізації.