Сутність і правове підґрунтя обов’язковості правових висновків Верховного Суду у цивільному судочинстві

Анотація

Стаття розглядає питання забезпечення єд­ності правозастосування через обов’язковість правових висновків Верховного Суду України, що є особливо актуальним у контексті рефор­мування судової системи. У вступній частині наголошується на важливості стабільності судо­вої практики як ключового елемента правової визначеності та верховенства права в правовій державі. Авторами пропонується аналіз ролі Верховного Суду, визначеної Конституцією та Законом України «Про судоустрій і статус суд­дів» у редакції 2016 року. Закріплення стату­су Верховного Суду як єдиного суду касаційної інстанції забезпечує можливість формування єдиної судової практики, зокрема вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, визнаються обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, що у свою чергу, забезпечує передба­чуваність судових рішень.

Окрім правових аспектів, у статті розгляну­то теоретичні та практичні проблеми, пов’язані з обов’язковістю правових висновків. Авторами відзначаються переваги єдності правозастосування. Водночас, робиться акцент на певних ризиках щодо обмеження дискреції суду, що може позначитися на праві тлумачити закон від­повідно до обставин справи. Важливим аспек­том є досвід країн, де забезпечення єдності су­дової практики досягається різними методами, як, наприклад, прецедентна практика у Великій Британії або нормативне тлумачення в країнах континентального права. Україна намагається знайти власний підхід, який би забезпечував правову визначеність і водночас дозволяв гнуч­кість у правозастосуванні.

У результаті дослідження авторами пропо­нуються шляхи вдосконалення законодавчого регулювання обов’язковості правових висновків через аналіз їхнього впливу на судову практику та досвід європейських країн. Обговорюються переваги й недоліки обов’язковості правових висновків, зокрема їхня роль у зміцненні право­порядку та забезпеченні рівності перед законом. Важливим є також розгляд засобів, що дозволя­ють Верховному Суду коригувати свої правові правові висновки відповідно до нових обставин, що підвищує ефективність правової системи та довіру громадян до правосуддя. Стаття завер­шується висновками про необхідність підтримки єдності правозастосування як основи стабіль­ності правової системи та подальшого вдоско­налення інституційної незалежності судів для забезпечення справедливого правосуддя.