Участь незалежного члена наглядової ради (ради директорів) в корпоративному управлінні: порівняльно-правове дослідження

Анотація

В статті аналізується інститут незалежного члена (незалежного невиконавчого директора) наглядової ради (ради директорів) акціонерного товариства в США, Великобританії та Китаї.

Робиться висновок про те, що корпоративне право Великобританії не містить чітких критеріїв диференціації невиконавчих від виконавчих ди­ректорів. Тому незалежні невиконавчі директори мають ті самі обов’язки та несуть юридичну відпо­відальність, що й виконавчі члени ради правлін­ня. На них поширюються обов’язки директорів, які містяться в Законі про компанії. Британське зако­нодавство підкреслює незалежність невиконавчого директора від компанії та її керівництва, а не за­лежність невиконавчого директора від акціонерів.

В статті систематизується сукупність право­вих актів, які є джерелами правового регулю­вання інституту незалежного невиконавчого ди­ректора ради директорів в США, а саме: 1) стан­дарти лістингу фондових бірж (Нью-Йоркська фондова біржа, і Nasdaq); 2) нормативні акти Комісії з цінних паперів і бірж (Securities and Exchange Commission); 3) закони штату, де за­реєстроване АТ.

Приділяється увага правовому регулюванню в Китаї. Авторка відзначає, що існуюча система регулювання правового становища незалежно­го директора фактично не виконує тих функцій, які покладені на незалежного директора. Систе­ма корпоративного управління Китаю повинна бути спрямована на обмеження влади менедж­менту та кращий захист інтересів міноритарних акціонерів. Однак його роль не виконується на­лежним чином, оскільки китайські компанії, за­реєстровані на біржі, зазвичай контролюються одним мажоритарним акціонером.

Автор робить висновок в світовій практиці поширилися два типи незалежних директорів: американський, у відповідності з яким в кор­поративному праві в імперативному порядку закріплюється посада незалежного директо­ра; англійський, у відповідності з яким норми стосовно незалежного директора носять реко­мендаційний характер з урахуванням принципу «дотримуйся або поясни».

Підсумовується, що в праві досліджуваних країн відсутні єдині критерії поняття незалеж­ності, так само як і перелік вимог, що ставлять­ся до незалежних виконавчих директорів. Таким чином, незалежність незалежного директора за­лишається суб’єктивною категорією, а критерії оцінки формуються, виходячи з соціально-еко­номічних умов країни.