Суб’єктивні екологічні права громадян України: правові проблеми змісту і реалізації

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правової природи суб’єктивних екологічних прав грома­дян України та визначенню основних правових проблем їх змісту та реалізації. У статті визначе­но, що екологічні права є як складовою в систе­мі міжнародних прав людини та конституційних прав громадян, так і самостійним видом прав. Водночас екологічні права є спеціальним різно­видом цивільних прав, тому їх захист забезпечу­ється на основі цивільного законодавства, якщо інші правила не встановлені в екологічному за­конодавстві. Авторами зроблено висновки про те, що чинне екологічне законодавство України, декларуючи окремі види екологічних прав, за­лишає поза увагою питання про їх зміст. Крім того, коло суб’єктів, які є носіями екологічних прав, встановлюється в законодавстві довільно. У статті визначено, що для того щоб довести по­рушення суб’єктивного права необхідно точно знати, які правові можливості передбачає дане право, і, в якій формі проявилось його порушен­ня. Проблеми, протиріччя і колізії законодав­ства щодо зазначеного питання, на нашу дум­ку, паралізують розвиток правовідносин щодо реалізації та захисту суб’єктивних екологічних прав. Закріплення в законодавстві кола суб’єк­тів екологічних прав і змісту зазначених прав є необхідною передумовою виникнення відповід­них правовідносин. Крім того, законодавче по­няття «екологічна безпека» потребує уточнен­ня і може бути викладено в наступній редакції: «екологічна безпека - це стан навколишнього середовища, який відповідає нормативам його якості, вимогам ресурсоємності, естетичного багатства і видового різноманіття, забезпечує усталене функціонування природних екосистем, природних і природно-антропогенних об’єктів з метою збереження життя і здоров’я людини, а також задоволення її потреб у використанні навколишнього середовища як природного се­редовища життєдіяльності». На думку авторів статті, зміст права що розглядається склада­ється з наступних повноважень його суб’єктів: по-перше, право вимагати забезпечення такого стану навколишнього середовища, який буде сприятливим для здоров’я і життєдіяльності людини; по-друге, правомочність користуватися природним середовищем як природним середо­вищем життєдіяльності людини.