Донорство крові: правовий статус донора та гарантії захисту його прав

Анотація

Дефініцію «донорства крові та її складових частин» можна визначити як віддавання крові і її складових елементів за власним бажанням із лікувальною метою для його подальшого застосування як і в у терапевтичних цілях, так і клінічних заходах. Саме Цивільний кодекс виступає тим базовим актом, котрий прописує засадничі положення донорства у всіх його проявах. Обумовлено, що демографічні, культурні та релігійні чинники мають неабиякий вплив на бажання стати донором. Особливу увагу приділено актуальності поступу донорства в цілому, а також подоланню низької донорської активності.

Вказується, що існування будь-якої держави великою мірою залежить від донорів крові, тому нам слід вдосконалювати вже наявну систему донорства крові загалом роблячи її доступною та зрозумілою для всіх. За цих обставин донори крові наділені деякими пільгами в якості компенсаційного механізму за безпосередню реалізацію ними донорського призначення. З огляду на це, можемо виокремити такі пільги за наступними категоріями: загально-правові; додаткові; спеціальні. Проведений аналіз судової практики дозволив нам визначити проблеми щодо забезпечення захисту прав донорів. З’ясовано, що чинним законодавством прописана можливість державного страхування донорів з метою їх подальшої захищеності від небезпечних інфекцій, але така норма наразі здебільшого декларативна внаслідок відсутності чіткого порядку вищезгаданого страхування.

На основі проведеного аналізу аргументовано те, що внаслідок недотримання роботодавцями державних гарантій, що стосуються їх працівників, які стали чи ставатимуть донорами – можуть мати несприятливий вплив на їхнє подальше бажання провадити донорську діяльність чи то залучати до цього процесу інших охочих осіб. Автор приходить до висновку, що питання медичного обстеження майбутнього донора є вкрай важливим, через те, в цьому випадку необхідним є виокремлення його особливостей на законодавчому рівні, а також доречним є визначення переліку конкретних обставини, за яких індивід зміг би реалізувати своє донорське призначення за власним бажанням. Водночас докладна регламентація правового статусу донора допомомогла б усунути юридичні розбіжності.