Зарубіжний досвід упровадження інституту екологічного омбудсмена: порівняльний аналіз

Анотація

У статті проаналізовано історію розвитку та формування архітектури інституту екологічного омбудсмена у світовій практиці як механізму захисту екологічних прав людини та громадянина; охарактеризовано різноманітні моделі інституту екологічного омбудсмена на прикладі вже діючих: Нової Зеландії, Австрії, Канади та Угорщини; доведена необхідність розвитку наукової концепції функціонування інституту екологічного омбудсмена в державі.

У цьому дослідженні використовується порівняльний метод, за допомогою якого здійснюється аналіз інституційного розвитку екологічних омбудсменів у чотирьох різних юрисдикціях: Нової Зеландії, Австрії, Канади та Угорщини; системний метод для оцінки ефективності діяльності зазначеного інституту в здійсненні екологічної політики держави; а також історичний метод при виділенні окремих етапів становлення інституту екологічного омбудсмена у світі.

Джерельну базу становлять наукові праці, нормативно-правові акти, офіційні документи та сайти щодо екологічної політики Нової Зеландії, Австрії, Канади та Угорщини щодо діяльності екологічних омбудсменів.

В статті виділено чотири моделі екологічних омбудсменів. Уповноважений парламенту з питань навколишнього середовища Нової Зеландії закріплений як самостійна посадова особа, яка підзвітна парламенту. До основних інституційних повноважень відносять: оцінка екологічної політики держави, широкі слідчі дії, консультування парламенту щодо екологічного законодавства, акцент на сталому розвитку, комплексні механізми звітності тощо. Австрійська модель характеризується децентралізацією, партисипативністю, забезпеченням прозорих процедур звернення громадян, інтеграцією з федеральними системами охорони навколишнього середовища тощо. Канадська модель екологічного омбудсмена представляє унікальний підхід до екологічного контролю шляхом інтеграції в наявні урядові аудиторські структури. Угорська модель екологічного омбудсмена створена як частина ширшої структури омбудсмена з прав людини, зосереджена на екологічній справедливості та подоланні екологічної нерівності з дотриманням зв’язку між навколишнім середовищем, інтересами майбутніх поколінь та основними конституційними правами.