Право законодавчої ініціативи у глави держави: досвід Франції

Анотація

У статті досліджується правова природа та особливості реалізації права законодавчої ініціативи глави держави як важливого елемента системи стримувань і противаг у сучасних демократичних державах. Особлива увага приділяється порівняльному аналізу французької та української моделей реалізації цього права. Розглядаються специфічні механізми взаємодії президента з урядом та парламентом у законодавчому процесі в умовах змішаної республіканської форми правління.

Досліджено, що у Франції, на відміну від України, президент формально не має права законодавчої ініціативи, але зберігає значний вплив на законодавчий процес через головування в Раді Міністрів та взаємодію з парламентською більшістю. Натомість в Україні президент є одним із трьох конституційно визначених суб’єктів законодавчої ініціативи з додатковим правом визначати законопроекти як невідкладні.

Проаналізовано різні форми реалізації права законодавчої ініціативи глави держави залежно від типу державного устрою. Встановлено, що в парламентських системах це право зазвичай належить прем’єр-міністру, в президентських – реалізується через непрямі механізми, а в змішаних системах може здійснюватися як прямо, так і опосередковано. Виявлено, що ефективність реалізації цього права значною мірою залежить від політичної конфігурації в парламенті та уряді, а також від розвиненості партійної системи.

На основі аналізу європейського досвіду визначено специфічні особливості розподілу права законодавчої ініціативи серед глав держав у різних країнах. Встановлено, що для забезпечення ефективної системи стримувань і противаг деякі держави свідомо не надають главам держав права законодавчої ініціативи. Обґрунтовано, що незалежно від форми участі в законотворчому процесі, президенти не можуть залишатися пасивними спостерігачами, оскільки їхнє всенародне обрання покладає на них обов’язок активної діяльності у формуванні державної політики.

Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення конституційно-правових механізмів в Україні, зокрема в контексті оптимізації взаємодії між гілками влади та підвищення ефективності законодавчого процесу. Особливу цінність становить аналіз французького досвіду реалізації права законодавчої ініціативи в умовах змішаної республіканської форми правління, що може бути корисним для подальшого розвитку українського конституціоналізму.