Строки у цивільному праві України: проблеми класифікації та правозастосування

Анотація

Правове регулювання строків і термінів у цивільному праві є ключовим елементом забезпечення правової визначеності, стабільності договірних та інших правовідносин, а також ефективного захисту прав та інтересів учасників цивільного обороту. Визначення строків у праві є необхідною умовою для регулювання правомірної поведінки сторін, встановлення меж здійснення прав і виконання обов’язків, а також для захисту інтересів осіб, які можуть зазнавати негативних наслідків у разі їх недотримання.

У статті розглянуто теоретичні підходи до тлумачення понять «строк» і «термін», їх розмежування та класифікацію в системі цивільного права. Зазначено, що строки поділяються на імперативні та диспозитивні, що безпосередньо впливає на можливість їх зміни за домовленістю сторін або коригування судом. Важливим є аналіз правових наслідків пропуску строків, включаючи можливість поновлення чи переривання строку у випадках, передбачених законом.

Стаття аналізує сучасні підходи до класифікації строків у цивільному праві України та їх практичне застосування. Автори розглядають вплив строків на реалізацію прав та виконання зобов’язань, а також їхню роль у судовому процесі. Окрему увагу приділено проблемам обчислення строків, їхнього поновлення, зупинення та переривання, що має суттєве значення в контексті забезпечення правової визначеності. Узагальнюються наукові підходи до визначення строків та їхніх функцій у цивільному праві. На основі аналізу нормативно-правових актів, судової практики та наукових джерел формулюються пропозиції щодо удосконалення правового регулювання строків у цивільному праві України.

В Україні, попри наявність загальних правил щодо строків, відсутні достатньо деталізовані норми щодо їх призупинення в умовах надзвичайних ситуацій, що створює правову невизначеність для громадян і бізнесу. Дослідження спрямоване на розробку концептуальних підходів до вдосконалення механізмів регулювання строків та термінів, що дозволить підвищити ефективність судового захисту, забезпечити баланс між правовою визначеністю та захистом прав осіб, які через об’єктивні причини не змогли реалізувати свої права у встановлені строки.