Принцип свободи договору: загальна характеристика

Анотація

Визначено, що свобода договору стала законодавчо визначеним універсальним принципом ще на початку ХІХ століття. Свобода укладення договору полягає в можливості вступу в договірні відносини на основі внутрішнього волевиявлення їх потенційного суб’єкта, тобто сторони договору. В основі такого волевиявлення має знаходитися юридично неушкоджена автономна воля сторони, яка полягає в її бажанні до настання правових наслідків, що можуть бути досягнуті шляхом вступу у відповідні договірні відносини. При цьому, в структурі автономної волі сторони первинним є саме бажання досягти певних правових наслідків, а бажання укласти конкретний договір має вторинний характер, оскільки вступ у договірні відносини здійснюється не заради нього як такого, а є інструментом реалізації стороною своїх інтересів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони самі обирають вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини. У цьому виявляються диспозитивні начала цивільного права. Вони можуть обрати договір, що передбачений законом. Допускається і можливість укладення договору, який прямо не передбачений у законодавстві. Однак свобода договору не є безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості. Виключенням із загального принципу свободи договору є випадки, коли: по-перше, укладення договору є обов’язковим; по-друге, укладення договору певного типу може бути заборонено тим або іншим суб’єктам, що випливає, як правило, з природи діяльності, що оформляється відповідними договорами; по-третє, будь-яка зі сторін договору позбавлена можливості брати участь у формуванні його умов (на основі типових договорів, договору приєднання, попереднього договору, договору на користь третіх осіб).