Енергетична безпека як чинник національної стійкості: європейський та міжнародний правовий контекст

Анотація

У статті досліджується правове регулювання енергетичної безпеки України в умовах міжнародної співпраці та європейської інтеграції, що набуває особливої актуальності на тлі повномасштабної збройної агресії з боку російської федерації. Авторка аналізує сучасні виклики у сфері енергетичної безпеки, зокрема цілеспрямовані атаки на критичну інфраструктуру, які мають ознаки порушення міжнародного гуманітарного права, та підкреслює стійкість української енергетичної системи в умовах війни. Увагу приділено стратегічним документам, зокрема Енергетичній стратегії України до 2050 року та Національному плану з енергетики та клімату до 2030 року, які передбачають розвиток відновлюваних джерел енергії, децентралізацію енергетичного сектору та досягнення кліматичної нейтральності.

Розкрито значення гармонізації національного законодавства з acquis ЄС, імплементації вимог Третього енергетичного пакету, Паризької кліматичної угоди та участі України в Європейській зеленій угоді. Аналізується роль міжнародних інституцій, зокрема Європейського Союзу, Енергетичного Співтовариства, IRENA та ООН у наданні технічної, фінансової та інституційної підтримки. Особливий акцент зроблено на функціонуванні Фонду енергетичної підтримки України (Energy Support Fund), розвитку ініціативи Ukraine Green Recovery Fund та забезпеченні інтеграції української енергосистеми до ENTSO-E.

Авторка акцентує на тому, що енергетична безпека виступає невід’ємною складовою національної безпеки, ключовим елементом післявоєнної відбудови та важливою частиною процесу європейської інтеграції України. Забезпечення енергетичної безпеки розглядається як багатокомпонентна правова конструкція, що інтегрує норми міжнародного права, acquis Європейського Союзу, фінансові інструменти підтримки та елементи політики безпеки. Такий підхід вимагає всебічної правової трансформації та здатності адаптуватися до динамічних геополітичних викликів.