Кіберпростір: міжнародно-правове регулювання та практика застосування прецедентного права МС ООН

Анотація

Стаття присвячена дослідженню міжнародно-правового регулювання кіберпростору та практики застосування прецедентного права МС ООН (далі – Міжнародний суд ООН) до кібератак. Проаналізовано, що норми міжнародного права є важливою основою міжнародного правопорядку у кіберпросторі, оскільки 1) у ньому складаються відносини, які потребують міжнародно-правового регулювання; 2) зловживання інформаційними технологіями створює значні загрози не лише для окремих осіб, а й для держав і міжнародної спільноти загалом. Важливе значення для урегулювання відносин у кіберпросторі має принцип рівноправності та самовизначення народів: ніхто не може втручатися в інформаційні системи. Доведено, що наразі, офіційне міжнародно-правове визнання інформаційних атак агресією чи інших кіберзасобів зброєю, відсутнє, тож кваліфікація застосування кіберзброї як порушення принципу незастосування сили є проблематичною.

Установлено, що незважаючи на те, що міжнародне право не містить чітких критеріїв щодо застосування стандарту збройного нападу, важливим є аналіз того, якою мірою кібератаки можуть бути кваліфіковані як збройний напад. Кібератаки, які підривають або знищують основні активи безпеки, і належать до найвищої категорії, можуть кваліфікуватися як збройний напад. Доведено, що розслідування кібератак між державами ускладнюється відсутністю у міжнародному праві єдиного зводу правил щодо надання доказів. І хоча немає єдиного стандарту доказування, застосовного до всіх справ, пов’язаних з міжнародною відповідальністю за кібероперації – заяви про самозахист від кібероперацій повинні бути доведені за допомогою переконливих доказів. Зазначено, що при розгляді справ про кібератаки МС ООН надає більшої доказової ваги офіційним документам держав та міжнародних організацій. До формування висновків МС ООН підходить з обережністю: якщо стороні у справі об’єктивно важко виконати обов’язок доказування, оскільки прямі докази знаходяться під територіальним контролем іншої сторони, включаючи її кіберінфраструктуру, допустимим є більш ліберальне використання висновків щодо фактів, за умови, якщо вони не залишають місця для сумнівів.