Набуття права власності за договором дарування: рецепція елементів римського права в цивільному праві Австро-Угорщини (1867–1918 рр.)

Анотація

У статті досліджено процес набуття права власності за договором дарування в контексті рецепції римського права в цивільному законодавстві Австро-Угорщини періоду 1867–1918 років. Особливу увагу приділено аналізу правової природи дарування в римському праві, його історичній еволюції, трансформації та впливу на формування норм про дарування в європейських цивільних кодексах, зокрема в Австрійському загальному цивільному уложенні 1811 року (ABGB). З’ясовано, що ключові положення римського права, такі як безоплатний характер дарування, наявність чіткого волевиявлення дарувальника, прийняття дарунка обдарованим та необхідність фактичної передачі майна (traditio), були збережені та вбудовані в структуру австро-угорського приватного права. Зроблено висновок, що ці принципи забезпечували стабільність правового регулювання і відповідали нагальним потребам тогочасного суспільства.

Водночас у статті висвітлюються й певні відмінності між класичним римським та австро-угорським правовим підходами. Зокрема, розглядаються нюанси формальних вимог до укладення договорів дарування, критерії їхньої юридичної чинності, можливості відкликання дару, а також роль письмової форми й нотаріального посвідчення у випадках значної вартості предмета дарування. Проаналізовано також правове значення умови щодо моменту переходу права власності та його зв’язок із традицією (traditio) як правовим інструментом. Окрема увага приділена механізмам опосередкованого набуття власності, можливості встановлення обтяжень і застережень у договорі дарування, що відображали соціально-економічні потреби австро-угорського суспільства.

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що Австро-Угорщина, рецепуючи римське право через ABGB, не лише запозичила низку ефективних правових механізмів, але й адаптувала їх до нових умов, зберігаючи баланс між правовою традицією і модернізацією. Впровадження римських інститутів traditio та causa donandi у національну правову систему сприяло формуванню ефективного й передбачуваного механізму передачі власності, що, у свою чергу, забезпечувало юридичну визначеність, послідовність і сприяло подальшому розвитку цивільного обігу в умовах багатонаціональної імперії.