Методологічні аспекти юридичної техніки у правотворчості та правозастосування

Анотація

У статті досліджуються методологічні засади юридичної техніки як важливого інструмента забезпечення ефективності правотворчої та правозастосовної діяльності. Автор здійснює аналіз сучасних підходів до визначення юридичної техніки, її структури, принципів та функціонального призначення. Особлива увага приділяється методології побудови нормативно-правових актів, що відповідають вимогам логічної узгодженості, нормативної чіткості, лінгвістичної точності та правової визначеності. Розкриваються основні проблеми, що виникають у процесі реалізації правотворчої функції держави за умов стрімких соціально-правових трансформацій, а також шляхи їх подолання через удосконалення юридико-технічного інструментарію. Аналізується зв’язок між якістю нормативно-правових актів і дотриманням прав людини, правової безпеки, передбачуваності правозастосування. У фокусі дослідження — роль юридичної техніки у забезпеченні системності правової системи та її адаптаційної здатності до змін. Автор підкреслює важливість інтеграції методологічних підходів юридичної науки у практику нормотворення й правозастосування, що дозволяє забезпечити не лише формальну, а й матеріальну ефективність правових норм. Стаття пропонує рекомендації щодо підвищення рівня правової культури суб’єктів правотворчості та правозастосування, а також акцентує на потребі у систематичному оновленні методологічної бази юридичної техніки з урахуванням новітніх правових реалій.

Загалом, стаття підкреслює необхідність подальших досліджень у сфері методології юридичної техніки та впровадження сучасних підходів до її вдосконалення. Юридична техніка є не лише інструментом створення правових норм, а й важливим механізмом забезпечення їх якості, що має вирішальне значення для розвитку правової системи України та її інтеграції до європейського правового простору.