Amicus curiae: процесуальні та етичні виміри сторонньої допомоги Верховному Суду у питаннях права

Анотація

Стаття зосереджує увагу на особливостях реалізації в українському судочинстві практики amicus curiae, сторонньої допомоги у вирішенні складних питань, які виходять за межі інтересу сторін конкретної судової суперечки. Автор вказує на те, що в національних реаліях допустимі форми такої допомоги стосуються вирішення питань права. У статті приділена увага поняттю та сучасним проявами практики amicus curiae у правових системах, в яких вона особливо поширена, а також висвітлено тенденцію до розширення застосування цієї практики. Автор доводить, що в українському судочинстві допомога сторонніх осіб, інституцій, груп у вирішенні складних питань права ґрунтується на принципі jura novit curia, у якому втілюється неспростовна презумпція знання судом права. Автор аргументує, що внаслідок дії цього принципу будь-які заяви, в тому числі публічні або безпосередньо адресовані суду, від фахівців, професійних спільнот і організацій, які містять аргументи стосовно вирішення питань права, не можуть сприйматись як недозволений вплив на суд, і не становлять загрозу для незалежності суду чи неупередженості у здійсненні правосуддя. При цьому автор звертає увагу, що мають бути дотримані етичні обмеження: висновки не повинні стосуватись того, яким чином належить загалом вирішити справ, яка перебуває на розгляді суду, і висновок не повинен містити критики чинного судового рішення, яка виходить за межі критики висновків у питаннях права. У статті викладено основні формати, у яких Верховний Суд залучає допомогу фахівців у питаннях права: індивідуальні висновки; засідання робочих груп Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Автор вказує на потенціал групових форматів роботи amici curiae та обґрунтовує застосування у судочинстві технік організації цієї роботи, притаманних для експертиз у сфері права в міжнародному арбітражі. У статті зроблений загальний висновок про допустимість розширення практики amicus curiae, залучення до формування правових позицій професійних юридичних спільнот і відповідність цього інтересам правосуддя, правничих та інших фахових спільнот і суспільства в цілому.