Поняття соціальної безпеки державної служби

Анотація

Стаття присвячена з’ясуванню соціально-правової суті соціальної безпеки державної служби. Встановлюється, що соціальна безпека державної служби – це інституційний рівень вираження забезпечення соціальної безпеки держави у сфері публічної служби, а соціальна безпека державного службовця – це індивідуальний рівень вираження соціальної безпеки держави, оцінювання якого здійснюється щодо персоналу державної служби. Обґрунтовано позицію, що між соціальною безпекою державної служби та соціальною безпекою державного службовця існує причинно-наслідковий зв’язок. По-перше, зниження соціальної безпеки на організаційно-інституційному рівні автоматично підриває індивідуальний рівень соціальної захищеності службовців відповідного органу державної служби. По-друге, зміцнення та розвиток організаційно-інституційних гарантій соціальної безпеки державної служби підвищує рівень соціальної безпеки кожного державного службовця відповідного органу державної служби. Зазначається, що соціальна безпека державної служби у сучасних умовах є інтегрованим комплексом властивостей (умов, форм, інструментів і практичних заходів їх застосування), що комплексно забезпечують стабільне, безпечне та ефективне функціонування системи державного управління, а саме органу державної служби. Кінцева мета соціальної безпеки державної служби полягає у досягненні такого стану організації та забезпечення діяльності (і самої діяльності) державної служби, за якого запобігаються соціальні ризики та виклики (внутрішнього та зовнішнього характеру), мінімізується (та/або компенсується) їх негативний вплив на державних службовців. Відтак, соціальна безпека державної служби виконує завдання попередження та протидії ризикам, а також створення умов удосконалення рівня соціально-безпечного буття державних службовців. У зв’язку із цим, основними функціями соціальної безпеки державної служби є захисна, стимулююча та організаційно-управлінська. Констатується, що соціальна безпека державної служби в Україні є особливим об’єктом правового регулювання, який характерний для соціального законодавства, а також для адміністративного законодавства (в частині норм, щодо соціально-правового характеру).