Щодо класифікації індивідуальних актів суб’єктів владних повноважень

Анотація

У статті розглянуто класифікацію індивідуальних актів суб’єктів владних повноважень з огляду на наукові праці вчених-адміністративістів. Зазначено, що існуючі моделі класифікації індивідуальних актів не в повній мірі відповідають викликам, що ставляться перед наукою адміністративного права.

Визначено, що актуальність теми дослідження також пояснюється запровадженням воєнного стану на всій території України, що збільшило співвідношення публічного регулювання відносин.

Вказано на непослідовність формування понятійно-категоріального апарату, що пояснюється тим, що дефініція індивідуального акту почала застосовуватись після прийняття КАС України у 2005 році, проте нормативного визнання здобула лише після змін до КАС України у 2017 року.

Звернуто увагу, що однією із найбільш повних та детальних є класифікація індивідуальних актів, запропонована В.Б. Авер’яновим. В межах наукового дослідження вивчено дисертаційну роботу О.О. Мандюка, що має ґрунтовне вивчення в галузі адміністративного права.

Проаналізовано дані нормативного врегулювання судової статистики адміністративних судів, та на основі класифікатора категорій адміністративних справ запропоновано види актів (в залежності від сфери регулювання).

Щодо актів органів місцевого самоврядування, зазначено, що останні приймаються на вільний розсуд суб’єкта владних повноважень із правом вибору можливої моделі поведінки чи прийняття рішення на власний розсуд тим, чи іншим органом місцевого самоврядування. Наведено приклад судової практики, що сформована на рівні вищої судової інстанції адміністративної юрисдикції, зокрема у справі про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади.

Зазначено, що новим у класифікації є віднесення актів як нікчемних відповідно до положень Закону України «Про адміністративну процедуру».

Зроблено висновок, що вчені-адміністративісти часто схожі в підходах до класифікації індивідуальних актів, проте не в повній мірі розрізняють види актів. Крім того, часті зміни в законодавчу базу та зміна режиму функціонування держави є підставою для постійного наукового пошуку в означеній сфері. Вказано, що наукові напрацювання можуть стати базою для законодавчих змін, зокрема до Закону України «Про адміністративну процедуру», а також використання у судовій практиці.