Позбавлення державної нагороди України за кримінальним законодавством України: особливості, проблеми та зарубіжний досвід

Анотація

Стаття присвячена аналізу позбавлення державної нагороди України як спеціального виду кримінального покарання. Наголошено, що запровадження даного покарання обумовлено сучасними правовими, соціальними та морально-етичними чинниками. Висвітлено зміст та правову природу позбавлення державної нагороди як додаткового факультативного покарання, що призначається безстроково. Визначено, що позбавлення державної нагороди спричиняє втрату всіх пов’язаних з нею прав і привілеїв. Проаналізовано підстави та умови призначення позбавлення державної нагороди судом. Встановлено, що даний захід державного примусу може призначатися судом лише за умови, що засуджений має державну нагороду та вчинив тяжкий чи особливо тяжкий злочин, кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, або кримінальне правопорушення, передбачене статтями 258-258-5, 260, 261 КК України. Обґрунтовано, що позбавлення державної нагороди має дуалістичну правову природу. З однієї сторони, такий засіб кримінально-правового впливу розглядається як кримінальне покарання, а з іншої, являє собою засіб політично-правового впливу. Виявлено низку проблем реалізації цього покарання. Зокрема, відсутність позбавлення нагороди у санкціях статей Особливої частини КК України надає йому винятковий характер та ускладнює призначення, що спричиняє невизначеність і суб’єктивізм судів. Окрім того, законодавча норма дозволяє призначати позбавлення державної нагороди за будь-який тяжкий чи особливо тяжкий злочин незалежно від характеру посягання, що є досить дискусійним, а також підкреслено, що в таких випадках рішення суду про позбавлення державної нагороди має бути вмотивованим. Окремо проаналізовано недоліки процедури виконання покарання у вигляді позбавлення державної нагороди України: відсутність чіткої процедури вилучення нагородних атрибутів та відповідальності за їх неповернення, неналежна координація між компетентними органами щодо припинення пільг, а також відсутність обов’язкового повідомлення зацікавлених установ і контролю строків виконання вироку. Охарактеризовано зарубіжний досвід позбавлення державних нагород та почесних звань. Порівняльно-правовий аналіз свідчить, що український підхід є новелою, яка відносить позбавлення держнагород до системи кримінальних покарань, тоді як за кордоном це питання вирішується переважно поза кримінальною процедурою. Зроблено висновок про необхідність вдосконалення національного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства з урахуванням виявлених недоліків та світового досвіду. Обґрунтовано пропозиції щодо більш чіткого визначення умов призначення покарання у виді позбавлення державної нагороди та детального регламентування процедури його виконання. Практична значущість проведеного дослідження полягає у тому, що його висновки та рекомендації можуть бути використані для підготовки змін до законодавства і розробки чітких методичних підходів щодо застосування ст. 54-1 КК України на практиці з метою забезпечення невідворотності відповідальності та збереження авторитету державних нагород.